ВИДАТНІ ЛЮДИ ГРЕБІНКІВЩИНИ

 
Поиск:   



Збірка творів Миколи Линовицького "Прости, Всевишній"


ПРОСТИ

Не зволікав,
Не зволікаю,
Іду за межі виднокраю,
Аби тебе там віднайти,
Не зволікаючи, сказати:
«Прости, Всевишній,
Ой, прости!
За злості вибухи,
За цвинтарні хрести,
За людяності спалені мости,
За ненароджених прости
За наші знівечені долі,
За дике прагнення до волі.
Усе нам, Господи,
Прости!
Бо, бачиться, нема нікого,
До кого б можна ще на «ти»
Прости нам, Господи, Прости!  

*  *  *  *  *  *  *  *  *  * 

БУДЕМО РАЗОМ

(триптих)

І.

І дід старенький, такий веселий,
І батько юний, такий... один.
Куди пішли ви?
Куди поділися?
Куди?

2.

І здогадався.
Давно було то - лихе таке.
Війна минула,
Минуло горе -
Прийшла пора іти додому.
Сусід наш дома.
І дядько дома.
А вас нема...

3.

Прошу вас, татку,
І вас, дідусю,
Ідіть додому,
Я в те не вірю,
Що ви померли.
Бо прийде ранок -
Я вас зустріну і поведу.
Ми підем разом!
Ми разом підем в моє майбутнє,
Ми разом підем в щасливий день!  

*  *  *  *  *  *  *  *  *  * 

ЗЕРНО

Зустрінеш посмішкою ранок
І попливеш,
Як біла птаха.
Ти переможеш океани,
Зустрінеш день раніш від мене,
А я стоятиму на  'анку -
Все виглядатиму світанку,
Чекати буду, коли ранок
Твоєю мрією засяє.
Тоді я повернусь до тебе,
Засію древньо-юне поле
Зернятком вічного чекання
І дочекаюсь, щоб зійшло.
Як забуя воно - чи плідно?
Врожай чекатиму дорідний
І зберу. 

*  *  *  *  *  *  *  *  *  * 

ІДУ ДО ТЕБЕ

Подивися.
Журавлі толочать небо,
Горобці гойдаються на гілці,
Оживає все. Так треба,
Щоб струмочки вигравали на сопілці.

Посміхнися.
Скоро прийде квітень.
 І самотності розтане сніг,
Знову вродяться весняні квіти,
Я тобі їх покладу до ніг.

Не лякайся,
Що весняні роси,
Не діждавшись літнього тепла,
Змиють твої юні коси,
І печаль торкнеться до чола.

Не журися.
Літо на порозі.
Вже запахло липою в саду.
Ти стоїш самотня на дорозі.
Я до тебе з осені іду.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗГАДАЙ

Згадай мене,
Коли ні весело, ні сумно,
Ти не задумуйся над суттю,
Згадай мене,
Коли життя стає нестерпним,
Коли кулак від болю терпне.
Згадай мене,
Коли уже усіх згадала,
Коли остання мить настала,
Згадай мене,
Й тобі не стане легше,
Одним гріхом лиш стане менше,
Коли згадаєш ти мене,
Ти не заплачеш - засмішися,
Душею до душі торкнешся,
Коли згадаєш ти мене,
Тобі не буде зовсім лячно,
Що прожила так необачно,
Коли згадаєш ти мене,
Ти ні за чим не пожалкуєш,
Пекельну лють не затамуєш,
Коли згадаєш ти мене,
Вогонь палатиме досвітній,
Залишусь я один на світі,
Коли забудеш ти мене.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗИМОВИЙ СУМ

Засніжило, засліпило, задуло,
У твоїм вікні погасло світло,
Як же добре нам тоді було,
Коли все навколо квітло.

Як бузок духмяний звеселяв
Наші тіла, в єдине злиті,
І ти не знала, й я не знав,
Що щасливішої в житті не буде миті.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПОГЛЯД

Ти так звабливо дивишся на мене,
Готова двічі роздягти
І раз вдягти,
Бо та - жінка.

То краще я тебе роздягну раз,
А потім одягатиму...
Все життя,
Бо я - чоловік

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ДРУЖИНІ

Люби мене, якщо ненавидіть втомилась,
Кохай, якщо несила не любить,
І ти побачиш, що не помилилась,
Життя зі мною пролетить, як мить.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗРАДА

Ти зрадила в останню мить,
Коли, здавалось, все ще буде,

Коли хотілось вірить людям,
Коли іще хотілось жить.

Тепер не треба оправдань,
Я все прощаю... окрім зради,

Іди від мене, Бога ради,
И на долю жодних нарікань.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПАМ'ЯТІ БРАТА

І час не переможе більше простір,
І світло не здолає тьму.
Я за межею - де немає злості ір
Тут є добро -
І я служитиму йому.
Ну а коли і ти загубиш
Шлях свій вічний,
І заблукаєш між галактик і світів,
Іди до мене, я тебе утішу,
Бо ти мене...
А я тебе
Тут стріть хотів.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЦЕ Ж ТРЕБА ТАК

Це ж треба так
Линовицького не любить,
Аби банальної брехні було вже мало,
Щоб навіть хворобливої уяви бракувало:
«А що б йому іще «таке» зробить?»
Це ж треба так
Линовицького не любить?!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

А ЧАС ЛЕТИТЬ

А час летить,
Як швидкісний експрес,
Мелькають дні, роки, десятиліття.
Якби я знав, що все
Складеться так,
Не воскреси би у 20 столітті.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ВІКНА «МЕРТВОЇ» ХАТИ

Вікна «мертвої» хати
Дивляться Вічністю
У мою душу
І стає моторошно
Від безкінечності кінця.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ВСЕ ТАК

- Я так і знав! (Чоловік)
- Я так і знала! (Жінка)
Жінка дарує життя,
Якщо вона МАТИ,
Але вона його й забирає
Будь-то дружина
Або смерть...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НЕМА НІКОГО

Нема нікого -Ти і я,
І ми закохані обоє,
Нас залишилось тільки двоє
Моє народження і смерть твоя.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

КОЖНОГО РОКУ У ДЕНЬ ПОМИНАЛЬНИЙ

Кожного року у день поминальний,
До брата іду на гостину святу,
І вірю, що день мій земний не останній,
Бо я іще в небо, у зорі росту.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПЕРЕД ТОБОЮ, МОЯ ЗЕМЛЕ, СПОДІВАЮСЬ

Перед тобою, моя земле, сповідаюсь,
А причащуся веселковим небом,
І більш нічого вже мені не треба,
Я ні на що уже не сподіваюсь.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗАЧАРОВАНА СВІТАНКОМ

Зачарована світанком,
Заколисана любов'ю,
Ти мені ще не дружина,
Але більше ніж коханка.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

КОЛИ ПОМРУ

Коли помру, Скажіть:
«Оце і все!»
Та не хваліть,
Бо я іще воскресну.
Запам'ятайте деньі місяць цей,
А я вам подарую...
всі наступні весни...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НЕ ДИВІТЬСЯ НА ЗОРІ

Не дивіться на зорі,
Якщо ви безкрилі.
Не думайте про вічність,
Якщо ви смертні.
Адже вічність -це яєшня на сніданок,
Якщо Земля не здається вам
Далекою зіркою.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НЕ ЗАЗИРАЙ У ВСЕСВІТ

Не зазирай у Всесвіт через шпаринку,
Бо він стане таким вузеньким для тебе.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ТИ ПОМРЕШ

А твої вороги житимуть,
Бо в них так багато друзів,
Які були недругами твоїх ворогів...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ДОЛАДУ - КОЛИ УСЕ - ДО ЛАДУ

Доладу - коли усе - до ладу
Вам пасує розум до лиця
Якщо хочете, прийміть пораду :
Розум!
А не вигляд мудреця.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

І ПИВ І ПИТИМУ - ДО СКОНУ

І пив, і питиму - до скону,
Нехай позаздрять алканіні.
Нема "сухішого" закону,
Ніж черствість власної душі.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗАГУБЛЕНЕ СЬОГОДНІ НЕ ЗНАЙДУ

Загублене сьогодні не знайду,
І загубивши, в завтра йду,
І завтра загублю життя частину,
Бо вірю в Бога й істину єдину.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

А ПОЛІТИКА - ТО ПОЛІТИКУМ

А політика - то політикум,
Я тобі - не кум,
Ти мені - не кум.
А якщо усе буде навпаки!
Не вкраїнці ми -Просто хохлаки.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ХТО ЗНА ГРЕБІНКУ? АБО ВСЮДИСУЩИМ ЗЕМЛЯКАМ

Жінка: - Што оно за станція?
Чоловік: - Какіє-то Гребьонкі...росчьоскі?
Ну і названіє далі!
(З розмови пасажирів у поїзді Одеса-Москва).

Хто зна Гребінку? "А нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!"
Поет такий був в нашій стороні.
Він з вічності в твоє впадає серце.
("Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь").


* * *

Не плутайте Гребінку з гребінцем...
Не вдарте в грязь своїм лицем,
Згадайте, вдячні земляки,
Що був поет такий.

Із півтораста літ тому
Дуже набридло жить йому
У Петербурзі - в москалів,
І повернувся до своїх полів.

В звичайній бричці в Україну
Воли тягнули домовину,
І в нашій благодатній стороні
Ліг в землю, як зерно лягає в борозні.

І проросло зерно Тарасом і Олесем,
І Оржиці квітучим плесом,
І містом, де з тобою живемо,
З його ім'ям в майбутнє ідемо.

Жаль, що короткий у поета вік,
Та мудрий був Гребінка-чоловік,

Не в кожного таке Убіжище знайдеться,
-Тепер Мар’янівкою зветься.

Тож з гребінцем не плутайте Гребінку,
І головою не ламайте стінку,

Згадайте, був такий поет у нашій стороні,
В нове життя ідіть по вічно свіжій борозні.
"Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь".

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПОГЛЯД

Ти так звабливо дивишся на мене,
Готова двічі роздягти
І раз вдягти,
Бо ти - жінка.
То краще я тебе роздягну раз,
А потім одягатиму...
Все життя,
Бо я - чоловік.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ДРУЖИНІ

Люби мене, якщо ненавидіть втомилась,
Кохай, якщо несила не любить,
І ти побачиш, що не помилилась,
Життя зі мною пролетить, як. мить.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ВСЕ БУДЕ ВПЕРШЕ


Це буде вперше,
Якщо ти помреш.
Мене вже цим не здивувати.
Я звик щомиті помирати,
З надією воскреснути в наступну мить.
Це буде вперше,
Якщо ти воскреснеш.
Мені до цього не звикати.
Я вмію часто воскресати,
Бо мертвому не сила жить.
Все буде вперше... у наступну мить.


МІЙ СВІТ

Обізвався світ:
Чий ти? Свій чи не свій?
Щось сказати хотів,
Та не вмів.
Раптом “Стій!”
Стань у стрій.
Перший бій.
Думок рій.
Щось сказати хотів,
Та не встиг,
Впав на сніг,
Швидко встав.
Міцно став.
Вічно став.
Обеліском донині стою
І продовжую думку свою:
Чий ти, світе? Мій чи не мій?
Мій!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЛИСТ НА МИНУЛУ ВІЙНУ

Він лист писав.
Він знав кому.
І радісно було йому,
Тому, ідо день тому
Він знав кому.
Він зараз пише.
Тихше!
Тільки пише,
Ще так ніколи не писав,
І в серці біль німий колише
Він добре знав!
Загинув батько...
Він писав.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПЕРШИЙ СНІГ

Я прийду, як перший сніг приходить.
Не чекала?
Що ж тепер: стрічай!
Не дивуйся, що змінилася погода,
Більше від природи змін таких прохай.
Не люблю я затишку,
Без вітру я не мислю взагалі життя.
От і все, я дуже поспішаю.
Буде заметіль - прийду.
Стрічай.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

МАРЕВО ВЕСНИ

По гарячому, червоному снігу
Я до тебе - я від тебе йду,
Я сміюся - плачу на ходу,
Я тебе не втрачу - не знайду.

Я тебе кохаю до нестями,
І ненавиджу найбільше в світі,
Я прийшов з найкращими вістями,
Ми з тобою повінчаємося в квітні.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЧИ Я ЛЮБИВ КОГОСЬ?

Чи я любив когось?..
Не знаю.
Тебе, бува, колись згадаю
І серце дуже защемить.
Чи я люблю когось?..
Не знаю.
Я спогадами доживаю,
Закрию очі і чекаю,
Доки сльоза не відтремтить.
Чи я любив тебе?
Не знаю.
А може, й досі ще кохаю.
Чекаю...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

СКАЗАВ СТАРЕНЬКИЙ ЧОЛОВІК:

Сказав старенький чоловік: -
Не злися, друже, на похилий вік!
Живи, аж доки не відчуєш,
Що ти на світі цім...
Когось дублюєш.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Я НАПИСАВ БИ НОВУ ПОЕМУ

Я написав би новую поему
про щастя і красу життя,
Химерність нашого буття,
Та жаль...
Бракує чорного паперу
Й чорнило біле загуста.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ГОДИННИК СТУКА НЕВБЛАГАННО -

Годинник стука невблаганно
І щодоби стрілки спадають,
І знов по тому догори
Деруться вперто
І не без гордині.
Для чого?
-Впасти
І крихту віку в нас украсти?

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЧОГОСЬ ЗАСУМУВАВ МІЙ ДІД

Чогось засумував мій дід,
І самокрутка вже — не допомога,
Веселості його пропав і слід.
Мабуть, в душі якась тривога?
Чи, може, щось згадав своє?
Незрозуміле нам із сином,
Чи пам'ять супокою не дає
(Він ноги втратив під Берліном).
Чогось засумував мій дід,
Сидить на лаві -Не встає.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ХИМЕРА КОХАННЯ

Я знаю точно, що ти є,
Моя химеро темношкіра,
Мені спокою не дає
В твоє кохання віра.
Ти десь блукаєш сотні літ,
Не обзиваєшся до мене,
І тільки листя пада з віт,
І кров брудна холоне в венах.
Тому я чорний, наче сніг,
А може, білий, як вугілля,
Що дочекатись я не зміг
Свого чи нашого весілля?
Ти повернулась і мовчиш,
Я відчуваю - вечір близько,
Глухий - я чую, що летиш,
Незрячий — бачу, що це — низько.

Як низько, не кохаючи кохатись,
Як соромно - нікого не любити,
Як сумно, покохавши — не побратись,
Чи варто було жити?

Та я не поспішаю в ніч,
Я в днях іще не наблукався,
3 коханою своєю віч-на-віч
І ще не зустрічався.
Бо знаю точно: вона є,
Моя химера темношкіра,
Мені померти не дає
В її кохання віра.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

КРАПЕЛЬКА

Твої очі - дві сумні волошки,
Крапелька із носика звисає,
Ти ідеш задумано до дошки
І моя любов до тебе не згасає.

Пишеш формулу і дивишся на двері,
Заспівав дзвінок у коридорі,
Ми з тобою, мабуть, дуже хворі,
Бо цілуємося у шкільному сквері.

Якби знати, що дзвінок в нікуди,
Через 30 років нам проплаче,
Я б сказав собі: "Тримай її, юначе!
Бо любові більше вже  не буде".

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ТИ

Ти пливеш і горда, і барвиста,
Не торкаючись до грішної землі
І разок дешевого намиста
Фальш підкреслює твою...
І взагалі.

У тобі усе фальшиве
І лице, і голос, і душа,
Ти багатолиця наче Шива,
А слова твої страшніші палаша.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

СТОЇТЬ МАТИ СИВА

Стоїть мати сива,
Дивиться на сина,
А на неї - небо синє.
Син за плугом ходить,
Син пшеницю сіє.
Вітер любо диха,
Вітер тихо віє.
А як мати рада!
Хіба не радіти?
Син сіяти вміє.
Нараз схаменеться,
Очиці закриє,
І падають сльози...
А вітер лютує,
А вітер все виє.
Знову вийшла мати
У таку негоду.
Виглядає сина.
Не вона в тім винна,
Що його немає,
А війна проклята...
Дбав колись про землю,
Тепер земля дбає...
Мати виглядає,
В дорогу вдивляється,
Сина все чекає.
Зна: не дочекається...
Чекає...


*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ТО ТИ - ПОЕТ?

То ти - поет?
Це дивина для мене.
Я думав - ти талановитий інженер.
Доки не пізно, схаменись,
Семене,
Поет в тобі ще до народження помер.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

У СТОВПЧИК ПИСАНІ СЛОВА -

У стовпчик писані слова -
Ще не поезія, мій друже,
І хай вже сива голова
І хочеться у Спілку дуже.

Переспівав "усіх і вся",
Твоєї ж думки непомітно,
Ти, друже, - просто "порося",
Хоча й вітаєшся привітно.

Пиши як можеш, але знай —
Тебе забуде рідний край.
Ти не Олійник і не Губерман.
Ти не поет, а графоман.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ТИ ДУМАЄШ, ЩО ВІЧНИЙ?

Ти думаєш, що вічний?
Правильно!
Але до того часу, доки ти -
Потрібен.
Кому?
Ні - не державі, не дружині, не дітям,
А собі самому.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

З ЧУЖОГО ПОЛЯ ЖИТО ЖНЕШ

З чужого поля жито жнеш,
З чужого келиха сьорбаєш,
З чужого розуму живеш,
І тільки лихо власне маєш,
І з тим не знаєш, що робити,
Покинути, а чи допити.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НЕ ВІДРІЗНЯЄМ ПІЙЛА ВІД ПИТВА

Не відрізняєм пійла від питва
І звично живемо, подібні до худоби.
Не прагнемо до вдосконалення єства
І ще й дивуємося: "Звідки роги?"

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ІМПОТЕНТИ НАРОДНОЇ ВЛАДИ

Імпотенти народної влади,
Покидайте свої поети,
Ви собі не дасте вже ради,
А не те, що народ вести!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ДИТЯ АСФАЛЬТУ Й "БІЛОГО МІЦНОГО"

Дитя асфальту й «Білого міцного»,
я виріс кволий даром - не душею,
я був і залишусь лівшею...
От тільки жаль, немає «Білого міцного»

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

СПАСИБІ, ДРУЗІ

Спасибі, друзі,
Радите мені,
Що доброта і щирість
То найбільші вади
А я для вас
У себе правду краду
І шаленію від брехні.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

СХАМЕНІТЬСЯ ЗАЗДРІСНИКИ ЛЮТІ

Схаменіться заздрісники люті,
Я прокльонів ваших не боюся,
Підлості не осягнувши суті,
Я дощем добра на вас проллюся.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗГАДАЛОСЬ: ЮНКА І ЮНАК

Згадалось: юнка і юнак
Щасливо плещуться у Оржиці.
Ідилія? Коли б не так,
Війна вже стукає у вилиці,
І поцілунок у воді -
Останній штрих в портреті Вічності,
Але вони не знали ще тоді,
Що тільки Смерть спасе від пересічності.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ОСІНЬ

Нам осінь завжди приносить
І радість, і щастя - комусь,
А іншому - смуток і тугу,
А, може, іще комусь
Вона принесе надію...
Мені ж вона віру дасть:
Любові чекатиму ревно,
Хоч втрачу з десяток “щасть”.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Я ПРИЙДУ

А я таки прийду
Колись,
Коли забудеш ти про мене,
Коли заплута мудрий час
Свої незмінні веретена,
Зупинить нас
На півдороги,
І зникнуть, як хмарина в небі,
Житейсько-радісні тривоги.
Забуду я, що вже не той,
І ти - не та, - тією станеш
Через завісу довгих літ,
Мені ти в очі прямо глянеш
І не здивуєшся чомусь,
Що у моїх очах скорбота -
Її створила не робота,
А просто...
Древньо-мудрий час.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗУСТРІЧНА ПРОСТО, - НЕВІДОМА

Зустрічна просто, - невідома,
Зустрічна просто, - а знайома,
Зустрічна просто, - а цікава,
Зустрічна просто, - а лукава,
Зустрічна просто...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПРОЗРІННЯ

Твоя хустина голуба -
Вітрило у полоні неба.
Наздоганяти його треба,
Щоб ми не загубилися оба.

Подібні перекотиполю,
Шукали кожен, свою долю,
Світів багато перейшли,
Та не знайшли...

Вітрило щезло в натовпі
безликому,
Ми розгубилися у світі
цім великому.
І нам себе ніколи
не знайти,
Бо я - уже не Я, і ти - не Ти.

Тепер дісталися межі
І повземо...
скрипучі від іржі,
І тіло, і душа покриті нею,
Бо живемо не правдою, - а лжею.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЗИМОВИЙ СУМ

Засніжило, засліпило, задуло,
У твоїм вікні погасло світло,
Як же добре нам тоді було,
Коли все навколо квітло.

Як бузок духмяний звеселяв
Наші тіла, в єдине злиті,
І ти не знала, й я не знав,
Що щасливішої в житті
не буде миті.







ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Як поливати огірки, щоб вони не виросли ...

/_pu/62/15015514.jpg

Тренды обуви 2022: модели сапог женских ...

/_pu/62/13723496.jpg

Пчелопакеты - все об особенности покупки...

/_pu/62/11538839.jpg

Бажаєте збирати врожай малини відрами? П...

/_pu/64/38285475.jpg

Який доступний та смачний продукт знизит...

/_pu/62/80528090.jpg

Поживна суміш із 3 компонентів для здоро...

/_pu/66/56583426.jpg

Змусити чоловіка забути про інших: що ро...

/_pu/64/89596555.jpg

Каковы преимущества игры в онлайн-казино

/_pu/66/85080606.jpg

Правило трьох побачень для дівчат та чол...

/_pu/66/65650938.jpg

Чому груша не плодоносить чи не цвіте: т...

/_pu/63/23339442.jpg

Бажаєте отримувати по 2 відра помідор з ...

/_pu/63/48550945.jpg

Що зробити з насінням базиліка, щоб дося...

/_pu/65/54671022.jpg