Жінки – голови двох сіл на Гребінківщині рили окопи в Артемівську

На будівництві фортифікаційних споруд в Артемівську Донецької області лохвичан змінили гребінчани разом із чорнухинцями

Роботи по укріпленню лінії розмежування на фронті добігають кінця. На будівництві фортифікаційних споруд в Артемівську Донецької області лохвичан змінили гребінчани разом із чорнухинцями. Своїми думками про поїздку на Схід з нами поділився голова Ульянівської сільської ради Гребінківського району Сергій Кальченко

«Нас було вісім сільських голів з району: Тарасівської, Майорщинської, Наталівської, Рудківської, Слободо-Петрівської, Ульянівської сільських рад а також дві жінки – очільниці Тополівської та Кулажинської сільських рад, які працювали на рівні з чоловіками.

Я не один із таких, хто вважає, що ці захисні споруди знадобляться. Війні поки не видно кінця. У той час, коли ми там працювали, серед білого дня з ворожого боку обстріляли житлову зону Світлодарська, снаряди падали за три кілометри від того місця, де ми працювали. І ворог чудово знав, що там цивільні, що військових немає.

Сам Артемівськ – сучасне місто. А от тамтешні села наводять жах. Таке враження, що потрапляєш десь у 50ті роки минулого століття, ніби їдеш російською глибинкою. Свого часу я бував у Курській області, в Білгородській. От села на Донбасі приблизно такі, як там. На Полтавщині такого, мабуть, зроду не було. І це не війна зробила.

З місцевим населенням спілкувалися. Коли з нами говорять, кажуть, що на нашому боці, а позаочі – хто їх знає. Показником правди для мене стало те, що на пункті пропуску зі сторони Донецька стояло приблизно десять автомобілів, а у бік Донецька – черга була більше кілометра.

У самому Артемівську таке враження, що місцеві навіть не знають, що у них там війна поруч. Люди відпочивають у кафе, атракціони працюють, із 80-ти чоловік, котрі працювали на будівництві споруд, може десяток було місцевого населення. Це при тому, що за будівництво платять гроші: 50 гривень на харчування і 150 за роботу. Вони не хочуть працювати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як веселились гребінчани святкуючи День міста

Тамтешнє старше покоління у більшості досі живе ностальгією за радянщиною. Середнього віку люди більш прихильні до України, а молодь переважно байдужа до всього.

Найстрашніші враження лишили руїни: зруйновані мости і будинки. Боляче дивитися, коли біля розбомбленої хати в розпачі ходить господар, намагається вибирати з кучі вцілілу цеглу. Жах наводять напівприбрані поля. Комбайни зібрали, що змогли, а подекуди на полях лишились клапті колосся, у яких височіють таблички з написами: «міна». Страшно уявити, яким буде відлуння війни.

Ми так само винні в тій війні. Нам, як і їм, треба змінити ставлення один до одного. Треба усвідомити, що там теж живуть люди. І допомогти їм зрозуміти нас, наш спосіб життя, якщо це можливо».

gazeta-ptk.org.ua

Схожі матеріали: