ГРЕБЕНКА ЕВГЕНИЙ ПАВЛОВИЧ

 







Михайло Павлович Гребінка
Про братів і сестер Є. П. Гребінки та їх нащадків

Михайло Павлович народився 8 листопада 1815 року в х. Глибокий Яр.

Хрещеним батьком, як і його братів Євгена і Аполлона Павловичів, був Василь Іванович Маркович. З 1822 р. Михайло Павлович навчався в Пирятинському повітовому училищі. Восени 1834 р. Євген Павлович викликав його до Петербурга, і з 8 січня 1835 р. Михайло Павлович навчався уже в Дворянському полку.

27 липня 1837 р. він випустився прапорщиком і служив у Кавказькому лінійному батальйоні; звільнився від служби відставним штабс-капітаном 9 липня 1846 р.

У серпні 1847 р. його мати Надія Іванівна разом із сином Євгеном Павловичем (який провів в Убіжищі свою останню відпустку) виїхала до Петербурга, де жила до 1852 р. Господарював усі ці роки в Убіжищі Михайло Павлович.

Мабуть, йому дуже подобалась дочка убіжищенського кріпака Діденка Івана Микитовича - Феодосія (1833 р. народження), але одружитися на своїй кріпачці в той час було майже неможливо, та і мати Михайла Павловича, мабуть, не дозволила б це зробити.

І от в 1851 р. у Феодосії Іванівни з'явилася на світ перша її дочка. В метричній книзі Петропавлівської церкви с. Короваїв за указаний рік записано:

"11 марта 1851 г. деревни Убежища помещицы Надежды Гребенкиной крестьянка покрытка Феодосия Иоаннова Деденкова незаконно родила дочь Софию "

Такими ж "незаконнонародженими" з'явилися на світ дочки Ганна (1852 р.н.) і Катерина (1855 р.н.), та сини Олексій (1854 р.н.) та Іван (1858 р.н.). Катерина й Іван померли малолітніми.

В 1861 р. була скасована кріпаччина: селяни одержали волю, деякі права, держава допомогла викупити в поміщика землю, якою вони користувались і за яку вони раніше відробляли тяжку панщину. Кріпаки були визнані людьми: в усякому разі тепер поміщики не мали права продавати їх нарівні зі скотом і іншими товарами.

В 1858 р. померла мати Михайла Павловича - Надія Іванівна. Ці дві обставини полегшили проведення запізнілого церковного шлюбу Михайла Павловича і Феодосії Іванівни, що сталося 23 січня 1863 р.

Так породичалися Гребінки із своїми колишніми кріпаками Діденками (у Феодосії Іванівни були рідні брати - Михайло, Федір і Василь та сестри - Євдокія, Єпістимія і Марія).

4 травня 1863 року з'явився на світ ще один син Феодосії Іванівни і Михайла Павловича - Михайло, на цей раз "законнорожденный". Багато зусиль Михайло Павлович приклав для усиновлення сво'іх дітей Олексія, Софії і Ганни, а ще більше - для набуття ними. дворянства: процес усиновлення закінчився в 1880 р., а введення їх у дворянство - в 1887 р.

В спадщину від батьків Михайло Павлович одержав небагато землі, яка була біля Короваїв і Убіжища, а більше він сам придбав: до кінця свого життя він мав більше 300 десятин землі, а також парову молотарку. Більша частина йото землі була розташована між хуторами Каївкою і Петропавлівкою (обидва нині Драбівського району).

На тій частині землі, яка прилягала до річки Сухої Оржиці, він заснував власну садибу: побудував житловий будинок і господарські приміщення, посадив сад. Тут же він поселив своїх селян - 3 двори (7 чоловік і 8 жінок). Створився хутірець, який став називатись іменем господаря - Михайлівкою. Згодом, коли підросли сини, Михайло Павлович заснував іще одну садибу, поруч з першою, ближче до Каївки. Ця садиба призначалася для старшого сина - Олексія Михайловича, а для молодшого - Михайла Михайловича - .залишалась батьківська садиба.

Михайло Павлович займався лікуванням коней і худоби. Де і коли він оволодів цією професією - нам невідомо. При Харківському університеті була ветеринарна школа (з 1839 року), а в 1851 р. було відкрите Харківське ветучилище; було ветеринарне відділення при військовій медичній академії в Петербурзі. Думається, що в одному із цих навчальних закладів навчався Михайло Павлович.

В 1865-1867 і 1871-1873 р.р. (два трирічні строки) Михайло Павлович був гласним (тобто депутатом) Пирятинського земського зібрання, і йому, як фахівцеві з ветеринарії, мабуть, було доручено земством підготувати свої пропозиції з організації ветеринарної служби і підготовки її кадрів.

13 грудня 1866 р. Михайло Павлович подав до Пирятинської земської управи доповідну записку, в якій погоджувався взяти на себе труд по підготовці молодших ветеринарних спеціалістів - санітарів (коновалів, як їх тоді називали). Ветеринарною службою, на думку Михайла Павловича, за відсутністю ветлікарів, повинні поки що керувати медичні лікарні. В доповідній записці він писав:

"Имею честь объяснить, что для помещения мальчиков я имею избы, в которых можно поместить от 20 до 25 душ; в коновальную науку ученики могут быть принимаемы от 18 до 30 лет - преимущественно грамотные, сложения крепкого и поведения добропорядочного; практическому обучению всему коновальскому ремеслу курс полагаю З года; продовольствие для учеников полное со всем нужным приварком на каждого ученика я полагаю по 2 руб. серебром в месяц; для обучения их нужны практические занятия, для сего я должен брать безвозмездно от разных лиц разных животных для лечения, имея только возврат денег за употребленные лекарства, для помещения же больного скота, который будут приводить, я должен буду выстроить большой сарай с несколькими отделениями, на который прошу Управу единовременно отпустить мне денег для постройки двести руб. серебром с тем, что в последующем сарай должен оставаться в мою пользу; за обучение учеников я платы получать никакой не желаю; кроме того, волостные правления должны купить для каждого ученика необходимые инструменты и повалы ременные для валяния лошадей (мабуть, звідси пішла назва спеціаліста "коновал " - Прим, авт.), а заготовить лекарства нужное количество разного я обязуюсь за свой счет.

Я берусь обучать коннозаводству, скотоводству и узнанию животных: крепости и недостатка сил животных, кровоспусканию, холощению; лечению: мокрецов, шолудей и корост, воспаление легких, кишек, печени и почек и т. д. и т. п.".


Свій план підготовки молодших ветспеціалістів Михайло Павлович за допомогою земської управи здійснював: прадід автора цих рядків разом з іншими молодими людьми навчався в нього коновальському ремеслу.

Помер Михайло Павлович 28 травня (ст. ст.) 1880 р. "от водяной болезни" (як і його батько Павло Іванович Гребьонкін) і був похований на кладовищі Гребінок. А 8 січня 1881 р. був перезахоронений в садибі старшого сина власного хутора Михайлівки. На його могилі був установлений великий дерев'яний хрест, окований листовим залізом.

Блюзнірство 1920-30-х років не обминуло і могилу Михайла Павловича: (її розкопали, за свідченням старожилів: шукали золоту шаблю), а хрест знесли. Частину землі він відписав дружині, а решту - синам. Його дружина Феодосія Іванівна померла 23 січня 1896 р. від раку шлунку; похована "в церковной ограде при Георгиевской церкви местечка Городища"

ПРО НАЩАДКІВ МИХАЙЛА ПАВЛОВИЧА І ФЕДОСІЇ ІВАНІВНИ ГРЕБІНОК

Найстаршою із дітей Михайла Павловича і Феодосії Іванівни була Софія Михайлівна. Вона довго носила дівоче прізвище матері - Діденко, лише з 1879 р. була записана Гребінкою, і тільки в 1887 р. була введена в дворянське достоїнство (одержала дворянство).

Росла і виховувалась вона разом із братами і сестрою в Убіжищі, а потім - в х. Михайлівні. В 1880 р. (а може, і раніше) вона поїхала в С.-Петербург до свого дяді архітектора Миколи Павловича Гребінки, який не мав своєї сім'ї, а тяжко захворів (переніс інсульт), і потрібний був догляд за ним. 26 вересня 1880 р. Микола Павлович помер від інсульту, а Софія Михайлівна залишилась жити в його домоволодіннях, які в 1882 р. були розділені між синами Михайла і Аполлона Павловичів та дочкою Євгена Павловича.

Синам Михайла Павловича дістався мурований (цегляний) будинок в 3-5 поверхів з ділянкою землі 0,23 десятини і господарськими будівлями. Цей будинок був у закладі: за 25 років треба було сплатити в банк близько 50 тис. крб.

За дорученням братів Софія Михайлівна розпоряджалась їх домоволодінням (вона залишилась жити в Петербурзі: збирала плату з наймачів (а їх було 19 осіб; дрібёязкова лавка, шинок, портретна крамниця, дві пекарні, решта - під квартирами, річний прибуток від найму - більше 6000крб.), розраховувались за кредит та податок і т. ін.

В 1886 р. за борги будинок з ділянкою землі і допоміжними будівлями було продано з публічного торгу. Мабуть, це сталося через відсутність досвіду в Софії Михайлівни і низьку освіту. Софія Михайлівна в шлюб, мабуть, не вступала, нащадків не залишила. Друга дочка Михайла Павловича і Феодосії Іванівни - Ганна Михайлівна - 1878 р. вийшла заміж за лікаря військового госпіталю, сина священика - Безилевського Антона Андрійовича (1848 р.н.). Оскільки "высочайшее разрешение на удочерение" надійшло пізніше шлюбу, то прізвища Гребінка вона не носила.

В 1883 р. Антона Андрійовича за його проханням звільнили від військової служби, і вони з Ганною Михайлівною поселилися в м. Пирятин, де і мешкали до кінця свого життя. Працював Антон Андрійович в Пирятинській земській лікарні, де зарекомендував себе хорошим лікарем. Помер він в 1922 р. "від паралічу", а Ганна Михайлівна - в 1919 р. від раку печінки.

Володимир Антонович (1879 р. н.) закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. В 1915 р. він був мобілізований на військову службу офіцером. Після революції перейшов на бік радянської влади і служив у системі військово-навчальних закладів Середньоазіатської (Туркестанської) республіки. Після демобілізації (1922 р.) працював головою комітету законодавчих передбачень, завідуючим управлінням справами раднаркому Туркестанської республіки тощо.

Його єдиний син Георгій Володимирович в 1926 р. закінчив факультет радянського господарства і права Середньоазіатського державного університету і в 1928 р. - два курси юридичного факультету того ж університету. Був виключений звідти за релігійні переконання. В 1932 р. Георгій Володимирович був заарештований: звинувачувався в тому, що "групував навколо себе антирадянські елементи, популяризував антиамериканські і релігійні ідеї", за що був засуджений на 5 років позбавлення волі.

Він відбув покарання, але в 1937 р. був знову заарештований і за тими ж звинуваченнями був засуджений до розстрілу. Мабуть, через репресії сина Володимир Антонович з дружиною виїхав у Башкирію, а потім - в Коломну Московської області, де 30 січня 1942 року був заарештований і засуджений на 10 років позбавлення волі "за контрреволюційну агітацію"; додому він не повернувся.

Онук Володимира Антоновича (єдиний син Георгія Володимировича) - Михайло Георгійович (1937 р.н.) - кандидат технічних наук, лауреат Державної премії СРСР, живе в м. Ташкенті, має дві дочки і двох синів.

Дочка Ганни Михайлівни і Антона Андрійовича - Ольга Антонівна (1880 р.н.) - мала медичну освіту, працювала лікарем-психіатром, одружилася з юристом Тверитіним, від якого мала єдину доньку Валентину Іванівну. Але через деякий час вона розлучилася з ним і виїхала з Петрограда да Ташкента до брата Володимира Антоновича.

Там Валентина Іванівна одержала медичну освіту, згодом стала кандидатом медичних наук; вийшла заміж за Кеворкова Миколу Павловича, лікаря, професора. Вони мали дітей: Аллу Миколаївну (лікар, кандидат медичних наук, довго мешкала в Києві, останнім часом виїхала до дочки в Москву; вона подарувала деякі експонати для музею кімнати Є. П. Гребінки в с. Мар'янівці) і Миколу Миколайовича (теж лікар, кандидат медичних наук, живе в Пермі).

Друга дочка Ганни Михайлівни і Антона Андрійовича Базилевських - Тамара Антонівна (1882 р.н.) була високоосвідченою і культурною людиною, знала 4 іноземних мови, жила в сім'ї своєї сестри Ольги Антонівни і виховувала її дочку та внуків. Своїх дітей вона не мала.

Наймолодший із дітей Базилевських - Лев Антонович (1883 р.н.) в 1908 р. закінчив Харківський ветиренарний інститут і працював земським ветлікарем в Переяславському повіті. Після революції працював головним ветлікарем Ржищівського району Київської області, а в 1937 р. був заарештований і зсуджений за якість "хиби" в роботі на 3 роки позбавлення волі.

Відбув 1 рік покарання, був звільнений і працював в м. Переяславі на м'ясоконтрольній станції. Під час окупації працював районним ветлікарем, а після війни - завідуючим ветлабораторією Переяславського району; помер в 1971 р. Він і його дружина мали двох синів - Володимира (1912 р.н.) і Юрія (1917 р.н.), а такождочку Зою (1922 р.н.).

Володимир і Юрій були ветлікарями, з початком війни обидва стали начальниками лазаретів. Не минули вони полону. Володимир Львович утік із табору військовополонених і за документами, які роздобув його батько через добре знайомого старосту, улаштувався ветлікарем у Ржищівському районі.

Після звільнення з окупації за полон і "співробітництво з німцями" відбував покарання в штрафному батальйоні, а потім воював у різних військових частинах. Після демобілізації поселився в с. Пирнове Вишгородського району Київської області, там працював, там і помер в 1994 р. Із нащадків залишив дві дочки і сина (теж ветлікар).

Юрій Львович не зміг зразу ж утекти із табору військовополонених, тому він побував у таборах Польщі, Німеччини, а потім - в Норвегії на будівництві якогось німецького військового об'єкту неподалік від шведського кордону. З групою своїх товаришів він утік, за допомогою місцевих жителів їм удалось перебратися до Швеції.

Після війни він прийняв шведське громадянство, там він мешкає і понині. Роботу ветлікаря він залишив, оскільки вона порівняно низько оплачувана, а зайнявся малим підприємництвом - мав ресторан на 7 столиків. З 1983 р. - на пенсії, захоплюється малюванням.

Зоя Львівна в період окупації була вивезена на роботу до Німеччини. Після повернення звідти і повторного проходження курсу навчання в 10 класі за наполяганням батька вона пробувала вступити до ветеринарного інституту, але її спостигла невдача, її доля привела на педагогічну роботу - закінчила Київський педінститут. Вона і її єдина донька Ганна Анатоліївна (1948 р.н.) з сім'єю мешкають у м. Переяславі.

Старший син Михайла Павловича і Феодосії Іванівни Гребінок - Олексій Михайлович - прізвище Гребінка одержав в 1877 р. Він закінчив ветеринарне училище і працював ветфельдшером. З 1881 по 1887 рік був завідуючим військово-кінної дільниці Ковалівської волості Пирятинського повіту. Був у громадянському шлюбі з дочкою бідних селян х. Каївки - Уляною Семенівною Рекун (1876 р.н.).

Їх діти: Раїса Олексіївна (1900 р.н.) і Параска Олексіївна (1904 р.н.), які були охрещені в Георгіївській церкві с. Мойсівки і записані там як "незаконнорожденные", оскільки їх батьки не були в церковному шлюбі.

11 січня 1910 р. Олексій Михайлович помер раптово "від розриву серця", похований в х. Каївці на хутірському цвинтарі. Уляна Семенівна залишилась з двома малолітніми дочками без свого житла і засобів існування; жили вони на квартирі в сестри Уяяни Семенівни в хуторі Каївці. Згодом Уляна Семенівна вийшла заміж за кучера ветеринарного пункту в хуторі Каївці (який в свій час возив Олексія Михайловича за викликами в різні села) Мирного Якова Івановича, і її сім'я зросла ще на дві дочки.

Померла вона в 1952 р. в Омській області, куди виїздила в 1938 р. з своєю сім'єю і сім'єю Параски Олексіївни. Раїса Олексіївна жила весь час в х. Петропавлівці, там же і померла в 1965 р., її чоловік Григорій Вавілов загинув на війні 1941-1945 р.р. Син їх Микола Григорович помер, а сім'я його живе в х. Петропавлівці, дочка Ніна Григорівна живе в Києві.

Параска Олексіївна повернулася з Омської області в 1948 р., побудувала хату в х. Петропавлівці, де і жила з чоловіком Новаком Григорієм, трьома дочками і одним сином. Померла вона в 1995 р. в будинку престарілих с. Каївки Драбівського р-ну, із її дітей залишається в живих дочка Олександра, яка мешкає в Білгородській області.

Наймолодшим із дітей М. П. і Ф. І. Гребінок був Михайло Михайлович. Так само, як і його старший брат, Михайло Михайлович не був у церковному шлюбі з селянкою х. Каївки Меланією Василівною Кохно, з якою він придбав дочку Феодосію (Феню, як її все життя називали рідні і знайомі).

В 1895 р. Меланія Василівна вийшла заміж за селянина х. Писарщина Ю. Я. Черненка, а в 1897 р. у неї з'явилася на світ дочка Феодосія від Михайла Михайловича, хоч батьком при її хрещенні був записаний Черненко Ю. Я. Михайло Михайлович з Меланією Василівною жили в м. Городищі на квартирі у Феофана Демидовича Гейка, садиба якого була поруч з панською (нинішньою школою № 2).

В 1903 р. Михайло Михайлович помер від раку (похований на сільському кладовищі в Городищі),а в 1904 р. Меланія Василівна купила цей будинок у Феофана Демидовича, який купив землю в хуторі Убіжищі в Євгена Аполлоновича, де побудував собі будинок.

Раніше, ще за життя Михайла Михайловича, ця купівля будинку з присадибною ділянкою не могла відбутися, оскільки власник його Гейко Ф. Д. тільки в 1904 р. сплатив позичку, яку давала держана на 49 років для викупу землі у поміщика при скасуванні кріпаччини в 1861 р. Феодосія Михайлівна була єдиною донькою Михайла Михайловича і Мсланії Василівни.

Близько 1918 р. вона (Феодосія) одружилася з жителем м. Городища Квіткою Митрофаном, з яким придбала сина Віктора і двох дочок - Людмилу і Антоніну. Батько і син померли в 1933 р. Людмила померла в 1942 р. дівкою. Антоніна Митрофанівна була вчителькою, виходила заміж і мала сина Георгія Олександровича Шикуленка, який мешкає тепер в м. Лубнах.

(До речі, посилаючись на розповіді своєї бабуні Фені, Георгій Олександрович стверджує, що шлюб Черненка Ю. Я. з Меланією Василівною був фіктивний). Антоніна Митрофанівна померла в 1948 р., а її син Георгій виховувався в бабуні Фені (його батько ніякої допомоги не давав), вона допомогла йому одержати вищу освіту. Померла Феодосія Михайлівна в 1975 р.

Що ж сталося з маєтностями, які так старанно накопичував Михайло Павлович Гребінка? В газеті "Полтавские губернские ведомости" за різні роки оголошувалось, що:
-    24 листопада 1886 р. відбувся продаж з публічного торгу землі дворян Олексія і Михайла Михайловичів Гребінок біля хутора Михайлівки і урочища Гребінчин клинок (в двох ділянках) загальною мірою 141,7 десятини, а також - їх же землі біля с. Короваїв (х. Павлівщина) мірою 75,4 дес.;

-    28 липня 1888 р. відбувся продаж з публічного торгу землі вдови штабс-капітана Феодосії Іванівни Гребінки біля х. Михайлівки мірою 38,5 дес.;

-11 жовтня 1888 р. відбувся продаж з публічного торгу землі дворянина Олексія Михайловича Гребінки біля с. Короваї і хутора Убіжища мірою 58,5 дес.
В своїй мемуарній праці «З мого життя» М. В. Стороженко писав:  «Михайло Михайлович і Олексій Михайлович розтринькали свою батьківщину і Михайло Михайлович молодим помер, а Олексій Михайлович найнявся до Раїси Сошин і завідував усім її майном».

Так за борги земля дружини Михайла Павловича Гребінки та її синів перейшла до інших власників. Згодом, теж за борги, л публічного торгу були продані садиби Михайла Михайловича (батьківська садиба) і Олексія Михайловича. Садиба Михайла Михайловича перейшла до рук козаків села Солониці Лубенського повіту Корніенків і Назаренків, а садиба Олексія Михайловича - до козаків того ж с. Солониці Деріїв і'Деркачів. Відтепер х. Михайлівку стали часто називати Козаківщиною. Позбувшись власного житла, Олексій Михайлович перейшов жити на квартиру в х. Каївку, а Михайло Михайлович поселився в м. Городищі.

На колишній садибі Олексія Михайловича збереглися ще міні-кладовища Деріїв і Деркачів з могилами, огорожами і хрестами. Немає тільки могили з огорожею і хрестом засновника хутора Михайла Павловича Гребінки, біля якої в свій час були поховані померлі Дерії. Сад, посаджений на цій садибі Гребінками, не зберігся.

На колишній садибі Михайла Михайловича зберігся сад, закладений ще Михайлом Павловичем. Тепер це справжній парк, на жаль - недоглянутий. В ньому в 1943 р. і на початку 1944 р. було укриття для складів боєприпасів 38-ї радянської армії. Ще збереглися ями від цього укриття. Тут же лежить купа глини і битої цегли - залишки від будинку Михайла Павловича, який стояв ще деякий час після війни 1941 - 1945 р.р.

От і все, що залишилось від садиби Михайла Павловича Гребінки, де він жив з сім'єю, де готував кадри молодших ветеринарних спеціалістів (коновалів) для Пирятинського повіту. Шановним землякам Є. П. Гребінки годилося б поставити християнський пам'ятник на місці поховання брата письменника -Михайла Павловича, а його сад (парк) - впорядкувати і назвати іменем його засновника.





ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Секс, потужний засіб від стресу

/_pu/69/44592895.jpg

Диспареунія: що робити, якщо відчуваєтьс...

/_pu/70/06587070.jpg

Чи потрібна зола смородині взимку: як вч...

/_pu/70/87839009.jpg

Льняное масло в индустрии красоты

/_pu/70/81978187.jpg

Експерти рекомендують завжди возити з со...

/_pu/70/16389617.jpg

Как предотвратить повреждение зрительног...

/_pu/70/18888637.jpg

Ремонт под Ключ: Творческий Подход к Пре...

/_pu/70/28178354.jpg

Чем частная педиатрия отличается от госу...

/_pu/70/75064883.jpg

Як роздягнутися перед чоловіком - прийом...

/_pu/70/85268573.jpg

Які шарфи та снуди практичніше обирати д...

/_pu/70/58192117.jpg

Что такое атрофия зрительного нерва?

/_pu/70/41935844.jpg

Депиляция – эффективное удаление нежелат...

/_pu/70/77533039.jpg