Село Тарасівка, Гребінківського району
Полтавської області
| • Сільські населені пункти |
СЕЛА ТАРАСІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
Із завершенням боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польського панування і вигнання польської шляхти земля стала переходити до рук козацької старшини і рядових козаків.
В останній чверті XVII ст. звільнені від поляків землі в верхів'ях р. Сліпороду стали займатись козаками і козацькою старшиною, в основному мешканцями м. Пирятина. Ці землі приваблювали їх своєю близькістю до м. Пирятина та й тим, що благодатний чорнозем містився в долинах р. Сліпорід.
Найбільш багата старшина скуповувала землі в інших господарів, розширюючи свої володіння. На своїх землях вони поселяли селян, які виконували обов'язки скотарів, пастухів та хліборобів. Так створювались поміщицькі маєтності в верхів'ях р. Сліпорід.
Переважна більшість їх була дрібномаєтними. В. І. Даль, лексикограф і письменник, автор «Тлумачного словника живої великоросійської мови», який влітку 1844 р. приїхав із Петербурга і відпочивав в х. Убіжище у Гребінок, в листі своїй дружині так жартівливо констатував цей факт (дрібномаєтного володіння): «...был у отца Гудимы (батька товариша Є. П Гребінки Єгора Васильовича Гудими), который живет на знаменитой речке Слепород, где помещиков больше, чем мужиков».
На території нинішньої Тарасівки знаходились такі населені пункти (ідучи по порядку знизу р. Сліпороду вверх проти течії): деревня (так до революції називались села, які не мали своїх церков):
Максимівка,
хутір Індутнівка,
дер. Щербанівка,
хутори Недосталь,
Ставровщина,
Сліпорідський,
Нестеренків.
Деякі хутори носили ім'я чи прізвища своїх господарів. Якщо частина хутора переходила до іншого власника, то виникав іще один хутір з іншою назвою, з ім'ям чи прізвищем нового господаря.
Так сталося з Щербаківкою, Індутнівкою. Так з'явились маленькі хутори Сокальського, Швидкого, Таранових (у перших двох мешкали тільки господарі хутора). А хутір Сліпорідський увібрав у себе хутори: Божків, Андрущенків, Худолієвих. Кожен із цих населених пунктів мав свою історію.
ТАРАСІВКА (з 1922 року) – село Гребінківського району, центр
сільської Ради народних депутатів.
Розташована на річці Сліпорід,
притоці р.Сули, за 15 км від райцентру та залізничної станції Гребінка,
за 6 км від залізничної станції Пирятин.
Є залізнична платформа
Тарасівка. 4 км від автостради Київ – Харків. 1189 жителів (1990).
На південному сході Тарасівки знаходиться ентомологічний заказник місцевого значення
«Бурівщина», площею 85,9 га.
Засноване 1922
Населення 1001
Площа 7,561 км²
Густота населення 132,39 осіб/км²
Поштовий індекс 37422
Телефонний код +380 5359
Географічні координати 50°11′25″ пн. ш. 32°29′07″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря 116 м
Водойми р. Сліпорід
Після революції деревні Щербаківка і Щербаківка-Сторожівка були перейменовані в село Тарасівку. В одному із документів, датованому 6 грудня 1922 р., вона була записана уже Тарасівкою.
В 1919-1920 р.р. формувались сільські ради: Максимівська, до якої, крім Максимівки, ввійшла Індутівка (Кандибівка), а також Тарасівська сільрада, до якої, крім Тарасівки, ввійшли всі інші хутори (Недосталь, Ставровщина-Калитівка, Нестеренків, Сліпорід-Варочківка, Тарана, Швидкого, Божків, Сокальського). Ці хутори існували як самостійні населені пункти в складі вищезазначених сільрад.
В 1920 році було створено комнезам ( комітет незаможників).
За переписом населення 1926 р. за Максимівською сільрадою записані: с. Максимівка з населенням 539 чол. і х. Кандибівка - 394 чол.
А за Тарасівською сільрадою записані:
с. Тарасівка (зветься ще Сторожівка-Щербаківка) - 999 чол.,
х. Нестеренків - 119 чол.,
х. Сліпорід (він же Варочківка) - 259 чол.,
х. Сокальського - 47 чол.,
х. Ставровщина (він же Калитівка) - 251 чол.,
х. Таранівка - 31 чол.,
х. Швидкого - 26 чол.
Скорочення кількості хуторів почалося в період колективізації (1930 р.), коли багато людей (так званих куркулів) виселяли і вивозили на північ Росії. І якщо хутір складався із 1 - 3 багатих сімей (а такі хутори були: х. Сокальського - 2 сім'ї із привілейованих, х. Тарасівка - 5 сімей, в т. ч. одна козацька, одна із селян і три привілейовані, х. Швидкого - 1 сім'я козацька), то після виселення господарів такий хутір закривався. В 1938 р. продовжилося закриття хуторів.
Якщо хутір знаходився відокремлено, не мав суміжних населених пунктів, то мешканців переселяли в села, а сам хутір ліквідували. Якщо ж хутір був суміжний з другим населеиим пунктом, або ж було декілька суміжних хуторів, то їх об'єднували в один.
Так сталося і з хуторами Максимівської і Тарасівської сільради. За переписом населення 1939 р. за Максимівською сільрадою записано одне с. Максимівка (х. Кандибівку було приєднано до села) з населенням 723 чол., за Тарасівською сільрадою - с. Тарасівна - 845 чол., х. Сліпорід - 562 чол., х. Недосталь - 435 чол.
Можливо, що ці три населені пункти Тарасівської сільради були «підладжені» під 3 колгоспи, які були тут у той час: ім. 17-го партз'їзду, ім. Хрущова, ім. Жданова (до 1937 р. - ім. 223 стрілецького полку).
До речі, в газеті «Правда Прилуччини» №20 від 20 лютого 1930 р. була замітка: «Біднота та середняки с. Тарасівки за проводом Компартії зламали дрібновласницькі форми господарювання й цілим селом утворили єдину комуну - село імені 223 стрілецького полку». (Пирятинський район в той час входив до Прилуцької округи).
В 1966 р. всі три колгоспи Тарасівської сільради об'єднали в один колгосп ім. Т.Г. Шевченка. До нього ж був лриєднаний колгосп «Ударник» Максимівської сільради, а с. Максимівка було об'єднане з с. Тарасівкою. Щербаківка і Максимівка з хуторами до революції весь час знаходились в Пирятинській волості Пирятинського повіту.
Після революції Тарасівка, Максимівка і хутори відносились до Пирятинського району в складі Тарасівської і Максимівської сільрад.
У зв'язку з розукрупненням районів в Полтавській області Гребінківський район, який в 1962 р. ввійшов до складу Пирятинського, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 р. було відновлено. В склад Гребінківського району ввійшли населені пункти, які входили до його складу напередодні укрупнення районів (1962 р.), а також з Пирятинського району були передані населені пункти Тарасівської сільської ради.
Пройшли роки, стерлись межі між хуторами і ніщо не нагадує про багатохуторський склад с. Тарасівки.. Хіба що кладовища, які були в кожному хуторі, нагадують про ці хутори і про людей, які тут мешкали.
Школи в с. Максимівці і Тарасівці, які були засновані ще до ревалюції, після революції називались трудовими. Для надання трудового виховання учнів за школами закріплялась орна земля; в 1925 р. за Тарасівською школою було 11 гектарів, за Максимівською - 8,82 га.
В 1927 р. для Тарасівської школи було підготовлене іще одне приміщення - відремонтовано будинок поміщиків Стороженків (Савицької).
В період війни с. Тарасівка дуже постраждало: німецькі окупанти вщент знищили її («Історія міст і сіл України. Полтавська
область», стор. 802).
На каторжні роботи до Німеччини було вивезено: із Максимівки - 73 чол., із Тарасівки - 171 чол. Війна закінчилася, і неймовірними зусиллями трудівників села були залічені рани.
А зміни чисельності населення показують переписи населення:
в 1959 р. тут мешкало 2090 чол. обох статей,
в 1972 р. - 1701 чол..
в 1980 р. - 1441 чол.,
в 1990 р. - 1189 душ.
Партійний осередок створено 1924, комсомол – 1925.
У 1929 році створено
ТСОЗ.
З початку 1953 року – імені Т.Г.Шевченка
(м'ясомолочного та зернового напрямку, технічні культури). У селі повна
середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, Будинок
культури на 400 місць, бібліотека (17,2 тисячі одиниць збірників),
відділення зв’язку. 1950 року у Тарасівці встановлено надгробок на
братській могилі жертв фашизму 1942, 1957 – надгробок на братській
могилі радянських воїнів, які загинули під час оборони 1941 і визволення
села від гітлерівців 1943, та пам’ятник 185 воїнам-односельцям, що
полягли під час Великої Вітчизняної війни, пам’ятник Т.Г.Шевченку
(1967).
В селі був розташований колгосп ім. Т. Г. Шевченка, який мав 4 482 га
землі. Основний напрям господарства — рільництво. Видавалася колгоспна
багатотиражна газета «Вперед».
|
|
