розділ: СІЛЬСЬКІ НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ, СТАРОСТАТИ
ГРЕБІНКІВСЬКОЇ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

 

 

Село Горби, Рудківського старостату (Полтавщина)

   Сільські населені пункти

ГОРБИ - село Гребінківського району, Рудківської сільської ради,  знаходиться на лівому березі річки Гнила Оржица, вище за течією на відстані в 1 км розташовано село Березівка, нижче за течією на відстані в 2,5 км розташовано село Рудка, на протилежному березі - сіла Овсюки і Окоп.

Населення по перепису 2001 року складало 58 чоловік
Густота населення    60,29 осіб/км²
Координати : 50°02′25.2″ с. ш. 32°29′27.58″ ст. д.
Площа: 0,962 км²
Телефонний код: 380 5359
Поштовий індекс: 37441
Середня висота над рівнем моря    100 м
Водойми    р.Гнила Оржиця

Напевне, мало кому відомо, що нинішнє село Горби утворилось із двох населених пунктів - Високий Горб і Олександрівка, кожний із яких має свою історію: перший з них - дуже давню, другий - значно пізнішу.

Археограф Матвій Григорович Астряб, який жив до революції в селі Високий Горб (його дружина Єлизавета Аркадіївна одержала тут у спадщину невелику маєтність), стверджував, що Високий Горб є доісторичним людським пристановищем. Його твердження побудоване на результатах археологічних розкопок, які проводилися влітку 1902 року в районі поселення Високий Горб.

В різних місцях при розкопках попадалися глиняні черепки з первісним орнаментом та крем'яні знаряддя. На пагорбі в могильному кургані знайдено великий людський скелет, кістки якого при терті залишають червонуватий слід (цей слід свідчить про бальзамування покійника).

При розкопках тут знайдені сліди вогнищ, багатих на попіл та дубове вугілля, що свідчить про спалені жертви на честь покійника. Всі ознаки скіфського поховання.

Курган був насипаний на півсаженній товщі чорнозему, під яким починався цілковито чистий пісок товщиною багато саженів, звідки всі сусідні жителі черпали запаси піску. Із цього піску, знайденого на високому схилі до річки Сирої Оржиці, іноді викочувались великі обточені брили граніту льодовикового періоду.

Як помітив М. Г. Астряб, час постійно проганяв людину з цього горба («Високого Горба»). Без людської оселі (в 1703 р.) згадується «Високий Горб»: «на том боку от (Яблонова) Оржици к Рудке» («Стороженки. Фамильннй архив», том VI, с. 212).

Вірогідно, що з часів татаро-монгольського нашестя, коли всі людські оселі спалювались, а люди знищувались або забирались у полон, це місце не заселялось. Проведені в 1740 і 1751 роках переписи (ревізії) мовчать про Високий Горб, а в 1764 р. тут значилось посполитих поміщика Л В. Богаєвського дворів - 1 (двір того часу - це ділянка землі з декількома хатами і іншими господарськими будівлями), бездвірних хат - 37, людей - 129, посполитих поміщика Юрія Петровича Троцького - бездвірних хат - 50, людей - 176.

Згодом маєтність Л. В. Богаєвського перейшла до секунд-майора І. М. Боярського, прадіда дружини Є. П. Гребінки Марії Василівни Ростенберг. До речі, єдиний в усьому Лубенському повіті існував «хор музикантів» - «Капелія» (самодіяльний колектив співаків і музикантів) у поміщиків Боярських в с. Високий Горб.

В сповідальній відомості Троїцької церкви с. Овсюки за 1772 рік записано:
- посполиті Івана Михайловича Боярського в хуторі Високого Горбу 98 чол. статі і 80 жін. статі;
- посполиті пана Троцького в х. Високого Горбу - 114 чол. статі і 101 жін. статі.
Від Боярських в 1806 р. маєтність перейшла до П. М. Полторацького, а від нього (в 1815 р.) - до Василя Юрійовича Троцького. Таким чином, з 1815 р. всіма угіддям Високого Горба володів один поміщик В. Ю. Троцький. В той час тут були винокурний та селітровий заводи, два водяні млини.

Від В. Ю. Троцького маєтність перейшла до його дочок Олександри (в шлюбі за підполковником Левом Чертовим) та Ганни (в шлюбі за капітаном Островським). Олександра на своїй частині землі заснувала деревню Олександрівку. Ганна утримала за собою Високий Горб, де в 1854 р. побудувала кладовищенську дерев'яну святої Пророчиці Анни церкву з дзвіницею, приписану до Рудківської Покровської церкви, а кріпаків з «високого горба» перевела до своєї сестри Олександри в деревню Олександрівку.

Так «високий горб» залишився знову без жителів, тільки з запустілим цвинтарем на кургані.

Проте уже в 1859 р. в с. Високий Горб було записано 16 дворів і 133 жителі, а в д. Олександрівці - 34 двори і 163 жителі. В 1900 р. в с. Високий Горб дворів було 30, а жителів - 207, а в д. Олександрівці - дворів 3-4, жителів - 200. У 1923 р. в с. Високий Горб населення було 382 чоловіки, а в Олександрівці - 168.

Села Високий Горб і Олександрівка були розташовані поряд, тому в процесі свого розвитку в кінці XIX на початку XX ст. вони злилися. Так, історик В. Милорадович в нарисі, опублікованому в 1904 р. «Степная Лубенщина», (Високий Горб і Олександрівка, також як і села Овсюки, Рудка, Стукалівка, до революції входили до Лубенського повіту) розглядає Олександрівку, як частину села Високий Горб.

Про старе життя-буття селяни розповідають: «Під Троцького підходили, тут мало його кріпаків, усі підхожі... Пани давали землі скільки хоч пахать. Троцький утішався людьми, як своїми дітьми.

У Горби підійшли: Калини (із-за Пирятина), Журби (із Карпилівки), Дерези, Задорожні (із Литви), Галенки, Кутові, Недобори, Ночовки, Пікулі, Ринді, Соняшні, Шкурки, Шутенки. В Олександрівку підійшли: Корчуби, Латиші, Лушні, Мусієнки, Третяки, Черепанові (із Казані).

Усіх тепер 400 душ. Майже усі були тяглі. Такі були господарі, що й жеребців держали на конюшні». Далі із того ж Милородовича.

У В. Ю. Троцького було значне господарство в складі 3000 десятин землі, млин на кінній тязі, винокурня, 10 плугів, стадо в 100 голів при декількох биках, табун коней в 150 маток. Потім його економії роздробились і обідніли. Обідніли і селяни Високого Горбу і стали пішими. Але їм не видавався 3-й сніп, як усюди, а після остаточного збирання хліба весь він зберігався у поміщика (Островського), селянам же призначалось по 2 пуди на кожного (працівника) щомісяця.

До речі, ще в 1864 році в викупних документах на землю колишніми кріпаками села Високий Горб, село називалось і Високим Горбом, і Горбами. Олександрівка тоді існувала, як окреме село. Та ще в 1923-25 роках села Виисокий Горб і Олександрівка значились, як окремі села.

Остаточне злиття цих сіл в одне село з одержанням назви Горби сталося в кінці 20-х на початку 30-х років XX ст.

Ріст населення продовжувався до 1930 року, після якого кількість населення пішла на спад. За переписом населення 1939 р. в Горбах мешкало 336 душ.

Війна 1941-1945 р.р. забрала багато життів: не повернулося з війни 43 душі. В період окупації розстріляно 3 душі.
В 1959 р. в селі мешкало 294 душі,
в 1972 р. - 196 душ,
в 1980 р. - 127 душ,
в 1990 р. - 79 душ.

Перша школа в с. Високий Горб була відкрита в 1897 р. стараннями М. Г. Астряба, він був її попечителем, а першою вчителькою - його дочка Ганна Матвіївна.

В 1897 р. Дружина М. Г. Астряба і її дві сестри подарували для школи в центрі Горбів 0,25 десятин землі з будівлею (приміщенням старого шинку), яке при допомозі голови земської управи Леонтовича Івана Миколайовича вдалось відремонтувати і відкрити школу.
На початку 1900-х років було побудоване нове шкільне приміщення. При радянській владі тут була початкова школа.

ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА

Астряб Матвій Григорович (1843-1925)

Матвій Григорович народився в 1843 р. в селянській родині на Лемківщині в с. Висове Горлицького повіту (що на кордоні Галиції і Угорщини). В 1869-1873 р.р. учився в Київському університеті (навчався там за власні кошти, власні заробітки).

Учителював на Кавказі, потім - в Єкатеринбурзі.

Заслуживши пенсію, в 1893 р. він разом з дружиною Єлизаветою Аркадіївною переїхав на Полтавщину (в с. Горбах дружина одержала від сестри бабусі - Ганни Василівни Островської 159,75 десятин землі). Пробував господарювати на землі, але не вийшло, і він повернувся до учительської праці - працював в Полтаві.

Працював в Полтаві з 1904 до 1910 р.р. Був членом Полтавської ученої архівної комісії, займався дослідженням історичних подій в Лубенщині, на Полтавщині.

В «Трудах Полтавской ученой архивной комиссии» він видав свої праці: «Процессы Андрея Марковича», «Старая Полтавщина и столетняя тяжба Марковичей со Свечками и Пасютами», «Лубенский моиастырь», «Население Малороссии по ревизиям 1729 и 1764 г.г.» і ін.

Працював він над історичними матеріалами і під час революції, громадянської війни. Після революції він завідував Лубенським архівом. Помер він в 1925 р., не встигши видати написані праці: «Малороссийский Лубенский полк», «Общественные заслуги Райзеров», «Ревизия маетностей Лубенского полка 1726 и 1730 г.г.», «История города Лубни», «Исторический очерк Лубенского городского общественного банка (1866-1916)».

Нами знайдені рукописи двох перших його праць, друга уже видана в Полтаві - вміщена в «Архівний збірник 2008 р.». Його праця «Малороссийский Лубенский полк» підготовлена до друку, але ще не видана. Рукописи останніх трьох робіт Астряба, мабуть, загинули разом з усіма архівними матеріалами Лубенського архіву в період війни 1941-1945 р.р.

Уродженцем с. Горби є Герой Радянського Союзу (1942) В.І.Риндя.

Василю Іллічу Ринді, який народився в с. Горби 1918 р., за мужність і героїзм, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В дитинстві він пізнав сирітську долю. Закінчив початкову школу і працював у колгоспі. У 1939 р. був призваний на військову службу і з перших днів війни брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, був механіком - водієм танка.

Молодший сержант Василь Риндя здійснив свій ратний подвиг 26 січня 1943 р. в районі села Берестівка Луганської області. Гусеницями танка він знищив 7 вогневих точок противника, роздавив бліндаж, закидав окопи гранатами.

Поранений в голову він продовжував вести бойову машину на село, де розмістився дивізіон важкої артилерії. По дорозі до села екіпаж танка вивів з ладу три ворожі протитанкові гармати. Але й машина Ринді була пошкоджена, що перешкоджало маневрувати танком.

Снаряди рвались безперестанно, розбило люк механіка-водія. В. І. Риндю контузило, пошкодило очі, відірвало три пальці на руці і перебило ноги.

Напружуючи останні сили він пораненою рукою тримав важелі управління. З допомогою командира машини він наосліп вивів танк з-під ворожого обстрілу. Відхід пошкодженої машини прикрили танки, що підійшли на допомогу.

У нагородному листі, підписаному командуючим Південного фронту, зазначалася, що героїчний подвиг В. І. Ринді є зразком для всіх бійців і командирів, а ім'я його увійде до літопису Великої Вітчизняної війни.





ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Як змусити думати про себе

/_pu/70/63759125.jpg

Скільки ходять гальмівні колодки і коли ...

/_pu/70/24013054.jpg

Чим підгодувати озимий часник у травні, ...

/_pu/70/01941177.jpg

Як зменшити споживання палива та не нашк...

/_pu/70/71641371.jpg

Ознаки дефіциту вітаміну Е: які продукти...

/_pu/70/82487730.jpg

Що потрібно їсти, щоб знизити ризик серц...

/_pu/70/78973269.jpg

Хто частіше страждає на психічні розлади...

/_pu/70/85335980.jpg

Названо кулінарні помилки, які шкодять з...

/_pu/70/66948202.jpg

Запах старості: чому люди похилого віку ...

/_pu/71/94046249.jpg

Диван – м'які меблі універсального п...

/_pu/71/41276752.jpg

Чи існує можливість вилікуватися від аут...

/_pu/70/31154480.jpg

Як романтичні фільми руйнують наше уявле...

/_pu/69/91573937.jpg