|
24.02.2014 Олег Покальчук: «Партія регіонів живе за принципом: «Друзям – усе, а ворогам – закон» | |
Олег Покальчук: «Партія регіонів живе за принципом: «Друзям – усе, а ворогам – закон» Олег Покальчук – соціальний психолог та політичний експерт, автор наукових статей та методологічних праць на тему соціальних страхів, політичного лідерства, політичної еліти. Безпосередній учасник найвизначніших подій у боротьбі за українську державність: один із засновників Народного Руху, ініціатор відродження і перший керівник післявоєнного «Пласту». Багаторічний консультант топових українських політиків, соціальних і політичних рухів і партій. – Як учасник усіх найважливіших етапів становлення сучасної української державності, в т. ч. й за часів радянської імперії, як би Ви прокоментували події 18 лютого? На Вашу думку, різкий «розворот» влади і сутички під Радою – це експромт чи ретельно спланована комбінація? І чи знала про це опозиція? – Людське глупство не має меж. І як би ми не намагалися планувати й вибудовувати якісь логічні схеми, завжди впираємося в те, що зветься «казус виконавця». Найслабша ланка завжди – людський фактор. І що примітивніша людина, то більше вона дає навіть не збоїв… то більше шансів, що вона не здатна відповідно реагувати на будь-які спонтанні зміни в ситуації. На жаль, чимало народних обранців і влада – доволі малоосвічені люди, а окремі винятки погоди не роблять, тому загальнокорпоративна мораль провладної більшості – на рівні власників кіосків максимум! І попри прагнення вдавати впливових людей, вони, на жаль, доволі обмежені і некмітливі. Однак те, що вони сильні і впливові, – це також правда. Тому в них завищена самооцінка в плані того, що їхні слова чогось варті, що вони здатні вплинути на процес. Пригадується жарт, коли Сталіну сказали, що Папа Римський незадоволений його політикою. Сталін відповів на це: «А скільки в Папи Римського дивізій?» Ясна річ, що ніяких дивізій у Папи не було, а на мораль, церкву та позицію зовнішніх сил Сталіну було глибоко начхати. Ця влада від початку формувалася на позиції сили, розвивалася і грабувала з позицій сили, і доки існуватиме, продовжуватиме це робити. Тому для них будь-які переговори – це «розвод лохів». А лох «розводиться», і неодноразово. Ще два роки тому я прогнозував спалахи таких локальних повстань. Усі пам’ятають про Врадіївку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки ще держслужбовці будуть брати хабарі? Для людей, які вийшли на Майдан, Київ – це Україна, а Україна – це Київ, для влади ж Київ – це такий собі офіс, який має приносити гроші. Тому від початку спостерігаємо дві різні несумісні системи цінностей, різні планети. І нинішній вибух – це не результат того, що щось раптом сталося. Нічого не сталося. І два місяці тому нічого не сталося. Сталося все в 2010 році, коли змінилася влада, коли група людей зі специфічними уявленнями про світ, економіку і владу очолила державу. Тому важливо розуміти, що те, що відбулося 18 лютого чи до того – не результат конституційних перемовин, невступу до ЄС абощо, це накопичена енергія невдоволення й бунту, яка переросла у відкриту ненависть і передчуття якщо не громадянської війни, то масового повстання. – Ви говорили, що в народу на Майданах і у влади різні уявлення, що таке дім… – Це дві різні навіть субкультури. Люди, що поділяють європейські цінності, від початку були по цей бік барикад, прихильники «донецьких» чи «харківських» – локальних цінностей – опинились по інший. Для них дім – це ті маєтки, які вони набудували, приїхавши зі своїх зараз уже зовсім Богом забутих, пропащих, загниваючих у всіх відношеннях мономістечок і селищ на Південному Сході, де залишилися раби в копанках. І завдяки коштам і ресурсам звідти у пристойних напівкурортних містах вони звели собі маєтки – усім на заздрість. Це і є їхній дім, їхня мала батьківщина, – те, що ними збудовано. – І, звісно, нерухомість за кордоном… – Не зовсім так. Усе-таки вони не дуже освічені, тому для них західна нерухомість – радше вигідна інвестиція, а дім – це те, що можна показати, запросити, похизуватися: лазня, сауна, увесь «джентльменський набір». Він же не поїде гостям Макіївку показувати, місце, де народився. Боже збав! У Партії регіонів безумовно є своя ідеологія, я б навіть сказав, своя релігія. Бог у цій релігії – Сталін, пророк – Путін, а той «джихад», який вони зараз розгорнули в Україні, – для них і є втілення сталінської мрії «тут і зараз». Вони почуваються такими собі новітніми хрестоносцями, зореносцями навіть. Партія регіонів для них – це тимчасово, насправді вони – вищі. У Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини в Третьому Рейху (правлячої партії часів фашизму – Авт.) була своя СС. Тобто існувала загальна партія – на кшталт компартії, а всередині було елітарне ядро з істинно віруючих. Партія регіонів – добре організована корпоративна машина. Вони, на відміну від їхніх опонентів, дійсно всіляко підтримують своїх. Корпоративна турбота одне про одного, «Донбас порожняк не жене» – це все правда. Вони більш чіткі, більш матеріалістичні, більш конкретні. Вони слідують виразові генерала Франко (генералісимус, правитель і фактичний диктатор Іспанії з 1939 по 1975 рр. – Авт.), який казав: «Друзям – усе, а ворогам – закон». Вони в усьому слідують цьому закону. Утім, ідейність – для обраних, а для решти – навіть не бандитські правила, бо насправді у бандитів усе простіше, а в «регіонах» іще ж усі всіх розводять, адже грошей насправді залишилось не так і багато, на всіх уже не вистачає, з’явилися незадоволені. Та й велика вона дуже. Згадайте славнозвісні партії-велетні: «За єдину Україну», якою страхітливо потужною видавалася партія Медведчука СДПУ(о) – як її всі боялися… А грізна партія «Громада» Павла Лазаренка. Кудись потім усе це зникло. І з ПР буде так само, бо близько 1 млн 200 тис членів – це дуже багато. Їх утримує разом образ ворога. Але частина з них захоче розвиватися, а частина прагне залежності, це результат масового зомбування, «свобода в обмін на хліб»: ми віддаємо партії свою свободу, а вона нас за це оберігає від «майдаунів», скажених «геїв-європейців» та іншого «зла». – Отже, шансів, що моноліт ПР у парламенті можна порушити – майже нема? – Чому ж. Щойно закінчаться гроші – так і порушиться. Те, що пов’язує людей дуже сильно, – спільний бізнес, спільний «дерибан», страх. Це те, чим керується ця партія, так само, як трималась на цьому й компартія в СРСР. Збір компромату від міліції, КДБ тощо – нічого нового в цьому не ви найшли. У Німеччині свого часу гестапо навідувалося до членів партії. Управління це ефективне, допоки є бюджет. Щойно «общаки» починають вичерпуватися (а ми це вже спостерігаємо після останніх парламентських виборів), вмикається силова опція. Бо раніше давали тобі твою пайку – і це працювало. А після мажоритарки з’ясувалося, що грошей усе ж бракує, тому увімкнувся силовий режим: в асфальт закатаємо, якщо не поводитимешся добре. Те, як ти натискаєш на кнопки, – запорука твого благополуччя. А закінчаться гроші – закінчиться все. – І страх? – Переоцінювати страх не варто. Зацьковані звірі починають переходити в контратаку… Європейська частина України й Києва дещо сентиментально очікувала, що влада злякається. І це – величезна помилка, дуже людська насправді, бо ми думаємо: якби ми були на їхньому місці і нас так таврували, ганьбили, ми б уже страшенно засоромилися, подали б у відставку, нам було б ніяково. На жаль, ця помилка і призвела до того, з чого ми почали розмову, – до жертв 18 лютого. – На Вашу думку, силова зачистка у вівторок – плід внутрішньої програми чи результат поїздки в Сочі по пораду до Путіна? – Сочі – так, не без цього. З іншим сценарієм Янукович туди б не літав. Він, може, й не інтелектуал, але й не самогубця. І чудово розуміє, на чому може примножити, а на чому –втратити. От він і зробив ставку на РФ, на Путіна, на сценарій зачистки Майдану. Це в нього така своя «олімпіада». Цілком притаманно єзуїтству Путіна. Янукович має принести йому якусь медаль. Як нардеп від ПР Царьов надвечір 18 лютого на одному з російських каналів заявив, що за годину Майдан буде зачищено. – Принести кісточку хазяїнові? – Ні, там є свій кураж, своя естетика згідно зі сценарієм, розіграним Путіним. Показати: а ось як я можу!. Вдасться це чи ні – інше питання (18 лютого Майдан так і не змогли розігнати – Авт.) Кістка – це неправильно. Янукович прагне показати, що він рівня Путіну (що доволі смішно – і для Путіна, і для всіх), показати, що «ось ми два серйозні президенти, не лише Грозний, а й Київ зачистимо». Ось такі в них стосунки, значно складніші за «кістку-песика-господаря». Путін дає йому можливість видаватися респектабельним, але не надто. Така собі кагебістська естетика. – Чому Порошенко, на відміну від інших олігархів, бере таку активну участь у боротьбі за Майдан? Адже він при цьому зазнає відчутних фінансових збитків. – Ми не можемо знати, чи зазнає Порошенко серйозних збитків. В олігархів свої уявлення про збитки. Є «усушка-утруска», а є збитки. Петро Олексійович значно покращив свій імідж в очах громадськості на тлі хисткого рейтингу лідерів опозиції, які періодично поверталися до людей з невтішними результатами переговорів із Президентом. А Петро Олексійович у цей час багатозначно мовчав. У нього гарний імідж – і в Україні, і в світі, він працював в уряді, хороша кандидатура для переговорів із Заходом. І якби відбулися зараз вибори (що значно краще за жертви), партія Порошенка набрала б непогані відсотки, бо він зараз прийнятний для більшості людей. Компромісний, кваліфікований і в той же час достатньо патріотичний. – Чого чекати далі? – На жаль, точка кипіння ще не максимальна. Гадаю, після 18 лютого буде зворотна хвиля, ми ще побачимо помсту силовикам і міліції від людей. Люди вже не консолідуватимуться в Києві, вони діятимуть за місцем проживання. І найближчим часом ми матимемо десятки вбитих. Рахувати втрати в таких ситуація прийнято так: відому вам кількість треба множити на три. Так само і втрати противника. Також буде мусована медійна війна, яка матиме на меті консолідувати рештки прихильників ПР під гаслом на кшталт «За Родину! За Сталина!». Якщо вона протриває більше 2 місяців, то дасть свої результати. – А опозиція? – Опозиція раніше керувалася порадами Заходу й переконувала Майдан нічого не робити. Внаслідок трагічних подій в урядовому кварталі вони ризикують втратити мандат довіри, утім, вони теж заручники ситуації, адже вони – теж частина влади, і на тлі інших політиків мають значно кращий вигляд, бо намагаються щось робити для громадян. Їм забракло вміння торгуватися з владою, завадила і внутрішня конкуренція і, як ми вже говорили, для цієї влади переговори нічого не варті. – Тоді чим можна тиснути на владу? – Є партизанська війна – пряма загроза власності представників влади, також дуже ефективними є персональні санкції. Як затримали нардепа ПР Ківалова в міжнародному аеропорту, так ніщо не завадить затримати й інших конкретних політичних діячів. Зараз вони недоторканні – тут і там. А коли ця недоторканність щезне, ситуація різко зміниться. Спілкувалася Інна СТАЛЬЧУК
Події та коментарі Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|