розділ: ВИДАТНІ ЛЮДИ ГРЕБІНКІВЩИНИ

 

 

 

Олексій Іванович Припутень






Олексій Іванович Припутень

 (19 січня  1925 р. - 11 березня 2014 р.)
 
Краєзнавець, Лауреат районної літературної премії імені Є. П. Гребінки
 



Олексій Іванович Припутєнь народився 19 січня 1925 року в селі Мечет (нині с. Грушківка) Гребінківського району в простій селянській сім'ї. Батьки привчали з малих літ старанно вчитися в школі і виконувати посильні роботи в домашньому господарстві, а в період літніх канікул - в колгоспі.

В 1941 році після закінчення навчання в середній школі був зачислений без екзаменів студентом першого курсу Лубенського педінституту. Але війна і наступ німецьких військ зруйнували всі плани.

В період окупації працював у сільському господарстві села Мечет, а потім, щоб не бути мобілізованим на роботи в Німеччину - працював на будівництві по розширенню залізничного депо на ст. Гребінка.

Після звільнення Гребінківщини радянськими військами був мобілізований на фронт, брав участь у боях на Букринському плацдармі, де отримав тяжке поранення. Після лікування в госпіталях направлений знову на фронт. На Ленінградському фронті в складі 2-ої Ударної армії брав участь в боях за звільнення Естонії, а потім - Польщі.

Після закінчення війни навчався в Житомирському училищі протиповітряної оборони. Закінчив його в 1948 р., два роки служив в військах, потім навчався в Харківській радіотехнічній академії протиповітряної оборони, закінчив її у 1955 році.

Після закінчення академії працював в науково -дослідному інституті, потім - в військових частинах по ремонту радіолокаційної і ракетної техніки. Закінчив військову службу в Одеському вищому військовому училищі протиповітряної оборони викладачем.

Звільнений в запас в 1971 році, працював в науково - дослідному інституті по телебаченню, а потім - на заводі начальником штабу цивільної оборони. Жив в Одесі.

Збирання матеріалів про письменника Є. П. Гребінку та його рідню, а також по історії сіл Гребінківського району почав з середини 1970-х років.

Необхідні матеріали відшукав в Полтавському, Чернігівському, Одеському і інших обласних архівах, в центральних історичних архівах Києва, Петербурга і Москви, а також - в наукових бібліотеках Петербурга, Москви, Києва і Одеси.

Зібравши достатньо матеріалів, публікував статті про Є. П. Гребінку і по історії сіл Гребінківщини в районній газеті "Гребінчин край".

У 2011 році вийшла книга “Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина”.

О. І Припутень постійно бував на Гребінківщині, брав участь у літературно-мистецьких та культурних заходах нашого краю, став лауреатом Літературної преміі імені Є.П. Гребінки. Його вклад у вивчення історії Гребінківщини неоціненний.

Він був доброю людиною з активною життєвою позицією. Був гарним батьком, чоловіком, сім'янином, мав багато друзів. Світла пам’ять про Олексія Івановича Припутня назавжди залишиться в наших серцях.


загрузка...

ЙОГО ПРАЦЯ

Усвідомлюючи, що виховання патріотизму починається з вивчення історії свого роду (родоводу) та історії свого села (міста) і свого краю, він ще в 1970-ті роки почав збирати матеріали із історії наших сіл та родоводу мешканців нашого села Мечет (нині с. Грушківка).

Він записував розповіді своїх рідних та односельців - старожилів із історії нашого села та сусідніх сіл. Розуміючи, що такі матеріали не завжди достовірні, я почав відвідувати Полтавський обласний архів та філіал Чернігівського обласного архіву в м. Прилуках.

З годом залучився до Центрального Державного Історичного архіву України в Києві. Центрального Державного історичного архіву СРСР (нині Російський Державний історичний Архів - РДІА) в Петербурзі, Центрального архіву стародавніх актів в Москві, Центрального воєнно-історичного архіву в Москві і інших архівів, а також до Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського в Києві та Російської Національної бібліотеки в Петербурзі.

Згодом, коли у нього накопичилося багато матеріалів, він опублікував матеріали з історії села Грушківки, сусіднього села Сербинівки. а потім і інших сіл Гребінківщини.

На превеликий жаль, майже всі фонди одного із найбагатших архівів України - Полтавського обласного архіву та його філіалу в Лубнах загинули в період німецько-фашистської окупації 1941 - 1943 р.р. Не збереглися і архівні документи різних організацій радянського періоду до 1941 року включно, які не встигли потрапити до обласного архіву і зберігалися в самих організаціях

Через відсутність втрачених архівних матеріалів не все удалося висвітлити із історії сіл Гребінківщини в цьому труді. Відсутні архівні матеріали революції 1917 року - громадянської війни, матеріали по колективізації та голодомору 1932 - 1933 р.р. Тому вони не висвітлені в цій роботі.

Після 1990 року маловідомі і невідомі сторінки історії України відкриваються в трудах авторів, які раніше не могли публікуватися. В 2005 році видавництво «Либідь» (Київ) випустило в світ мемуарний труд Миколи Володимировича Стороженка «З мого життя». Микола Володимирович народився в селі Велика Круча, після закінчення навчання на історико-філологічному факультеті Київського Університету займав високі посади в народній освіті, публікував свої праці на історичні теми, будучи гласним (депутатом) Пирятинських повітових земських зборів, поставив питання про увічнення пам'яті Є.П.Гребінки, в результаті чого було установлено пам'ятник на могилі письменника, залізнична станція одержала назву Гребінка, школа в Мар'янівці стала школою імені Гребінки.

В своїй праці «З мого життя» автор розповідає про письменника П. Куліша, композитора М.В. Лисенка і багатьох інших відомих діячів., з якими зустрічався і яких добре знав. Він розповідає про долю багатьох землеволодінь на Пирятишцині напередодні революції 1917 року.

Із його праці дізналися про одного із борців за незалежну Україну в роки громадянської війни нашого земляка Олександра Андрійовича Шаповала.

Мабуть, іще будуть з'являтися подібні труди, які висвітлюватимуть маловідомі і невідомі сторінки історії нашого краю.

ЙОГО АРХІВНІ ЗНАХІДКИ

Найціннішими архівними знахідками він вважав: рукопис вірша Є. П. Гребінки "До своїх хлопців" та рукопис праці Лубенського історика М. Г. Астряба "Малоросійський Лубенський полк".

Перша його знахідка (вірш "До своїххлопців") прийшлась на кінець 1987 р., вона знаходилась в рукописному відділі бібліотеки ім. Леніна в Москві.

Є. П. Гребінка написав цього вірша на початку 1840-х років для часопису "Молодик", але за якихось причин він не був включений в часопис ні в 1843, ні в 1844 роках. Редактор часопису не повернув вірша авторові, мабуть, обіцяв помістить його в пізніших випусках "Молодика". Але цього не сталося, часопис більше не видавався, і згодом рукопис вірша разом з іншими паперами редактора «Молодика" потрапив в рукописний відділ Центральної Московської бібліотеки, де зберігався непоміченим і тому не побачив світ. Не виключено, що багато часу він зберігався в закритих фондах бібліотеки.

Цим віршем Є. П. Гребінка звертався "до своїх хлопців" - письменства й інтелігенції з закликом користуватися українською народною мовою "яку почали впроваджувати в літературу Котляревський, Артемовський і Гребінка.

До кіния XVII ст. на Україні в літературі і діловодстві побутували церковнослов'янська і, так звана, змішана книжна україно-слов'янська мова (як і називав М. Грушевський). Місця для української народної мови не було. Ще за часів Петра І церковнослов'янська і змішана книжна мова стали витіснятись російською мовою. Місця для української народної мови знову не залишилось.

В кінці XVIII ст., мабуть настав час виходити на літературні шпальти українській народній мові. Піонерами її впровадження стали Котляревський, Артемовський, Гребінка.

Цінність цієї знахідки полягає не тільки в тому, що нарешті вірш побачив світ, а й в тому, що він не втратив свою актуальність і тепер: звернення Євгена Павловича з тих далеких часів в тій чи іншій мірі й тепер відноситься майже до кожного із громадян України. Відповідний літературний орган - Інститут Літератури ім.. Шевченка визнав, що знайдений рукопис вірша "До своїх хлопців" дійсно належить Є. П. Гребінці і він буде вміщений в черговому виданні його творів.

Друга моя цінна знахідка - рукопис праці Лубенського історика М. Г. Астряба "Малоросійський Лубенський полк", яку він написав в 1823 році і яка не була видана до цих пір.

В свій час український історик О. М. Лазавервський (1834-1902) започаткував дуже велику працю "Опис старої Малоросії", написавши, перші три томи цього "Опису":
Том 1 "Полк Стародубський" (1888 р.).
Том 2 "Полк Ніжинський" (1893 р.).
Том 3 "Полк Прилуцький" (1902 р.),
А том 4 "Полк Полтавський" залишився незакінченим, оскільки автор помер в 1902 р.
Продовжуючи працю О. М. Лазаревського, М. Г. Астряб в 1923 р. закінчив свою працю "Малоросійський Лубенський полк", яку в тім же році відправив до Російської Академії Наук в Петроград. Там праця М. Г. Астряба була передана академікові С. Ф. Платонову для рецензування.

Рецензент відзначив цінність цієї праці, але висновки зробив не на користь її публікації, оскільки вона не відповідає основному принципові пролетарської історичної науки: історію вершать не особистості, а народ. Так невдало закінчилась спроба М. Г. Астряба видати свою працю.

Автор цих рядків та його брат Сергій Іванович, який мешкав в Петербурзі, ще в 1987 р. почали шукати ненадруковані праці М. Г. Астряба в Петербурзі. Рукопис "Общественньїе заслуги Райзеров" був знайдений без будь-яких затримок, він знаходиться в архіві Інституту Російської літератури ("Пушкінському домі"), в Петербурзі.

Рукопис же "Малоросійський Лубенський полк" розшукувався нами довго, часом здавалося, що він не зберігся. Архів, в якому за нашими здогадками повинен був зберігатися рукопис (Архів Академії Наук в Петербурзі) на наші запити відповідав, що на зберігання в архів рукопис не надходив.

І тільки 3 березня 1988 р. цей архів в своєму листі №14111/54721/85 повідомив:

"Нам удалось разыскать рукопись М. Г. Астряба "Малороссийский Лубенский полк".  В 1930-х годах она была возвращена нашому архиву из рукописного отделения Библиотеки Академии Наук, но а то, к сожапению, не нашло отражения и потому ее удалось обнаружитьтолько при просмотре старых учетных документов"

(Л.О. А.А.Н ф2, оп.9, д. 14) під такими номерами зберігається в архіві цей рукопис Астряба.

В своїй праці автор розповідає про історію Лубенського полку: про історію краю, починаючи від скіфів (а цей карй займав велику територію Полтавщини, сюди входили території нинішніх: Лубенського, Пирятинського, Гребінківського, Оржицького, Лохвицького, Чорнухинського районів Полтавської області та Роменського району Сумської області), про історію міст і сіл краю, про історію самого полку, як військового формування, і його складових частин - сотень, про урядовців полкових і сотенних - полковників і сотників, полкових обозних, полкових суддів, писарів, есаулів, хорунжих - за всі роки існування полку, про родинні зв'язки деяких урядовців.

Цінність праці неймовірно велика, тому що автор при її написанні користувався архівами, більшість яких загинула в період війни 1941-1945 р.р. Ця праця буде незамінним учбовим посібником для вчителів історії рідного краю, багато цікавого знайдуть для себе краєзнавці і любителі старовини.

Автором проведена відповідна робота по підготовці праці до друку. Праця налічує 400 сторінок формату А4. Справа з її виданням затримується через відсутність коштів.

Якщо ніжинці змогли в 1911 р. повторить видання праці О. М. Лазаревського "Ніжинський полк" 1893 р., то лубенці не можуть видати аналогічну працю "Малоросійський Лубенський полк" М. Г. Астряба вперше.
 
О. І. ПРИПУТЕНЬ, краєзнавець.

ПОДВИЖНИК

Можна лише по-доброму позаздрити жителям Гребінчиного краю, які мають не лише багату і славну історію, що сягає своїми коренями часів Київської Русі, а й "вдячних охоронців пам’яті людської”, власних “Несторів-літописців”, здатних скрупульозно, по зернині, зібрати маловідомі факти з історії рідного краю і створити з них яскраву мозаїку славетної минувшини, непідвладну швидкоплинному часу.

Чільне місце серед них, безперечно, посідає скромний і невтомний трудівник на ниві краєзнавчого пошуку Олексій Іванович Припутень, 90-річчя з дня народження якого ми відзначатимемо 19 січня 2015 року. 10 місяців тому, зоряним Чумацьким шляхом відійшов він у Вічність, залишивши нащадкам безцінну історико-краєзнавчу спадщину. Більш ніж півстолітття копіткої праці присвятив Олексій Іванович грунтовному дослідженню історії Гребінківщини, видобуваючи із забуття важливі дані з державних і приватних архівів, мемуарних матеріалів для доповнення і документального підтвердження окремих фактів минувшини рідного краю, вносячи ясність у їх трактування. Не будучи професійним істориком, він залишив по собі настільки інформативно насичені праці, що без них просто неможливо уявити собі сучасну історію міста і району.

Дослідник зібрав, використав і доніс до читача невідомі, як раніше вважалося, назавжди втрачені, джерела з історії регіону 18-20 століть. Повернув із забуття імена уславлених земляків, чиї долі були невідомими для сучасників (Андріана Чепи, Миколи Стороженка, Олександра Шаповала та ін.).

О. І. Припутень щедро ділився своїми знахідками із залюбленими в історію отчого краю гребінківцями на сторінках часопису “Гребінчин край”, часто друкувався в газетах “Лубенщина”, “Пирятинська правда”, обласних і республіканських виданнях. Лише на фініші життєвого шляху, зібравши, творчо переосмисливши і опрацювавши нагромаджений матеріал, в 2011 році, він видав у полтавському видавництві TOB “АСМІ” “книгу свого життя” “Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина”.

Значення цієї праці неможливо переоцінити.

Певно, жоден з районів Полтавщини не має такого грунтовного, побудованого не на легендах, переказах і спогадах очевидців, а на безпристрасних історичних джерелах
дослідження своєї історії. Відтепер, нині сущі і майбутні краєзнавці у своїх пошуках і розвідках спиратимуться на цю працю, йтимуть по шляху, прокладеному О. І. Припутнем.

Допоки очільники Всеукраїнської спілки краєзнавців дискутують про необхідність підготовки і видання нової редакції “Історії міст і сіл України” (нагадаємо, що Полтавський том “Історії міст і сіл Української PCP” вийшов майже піввіку тому, у 1967 р.) Олексій Іванович, фактично самотужки, уже створив “Літопис Гребінківського краю (з давніх-давен до сьогодення)”, не оминувши увагою жоден населений пункт району, включаючи навіть "репресовані” і вимерлі хутори, які назавжди зникли з карти Гребінківщини (Журавка, Сокольський, Вереміївка, Швидкий та ін.). Тож без праці О. І. Припутня вивчення курсу історії рідного краю в загальноосвітніх школах району є просто неможливим. А якщо врахувати той
величезний інтерес до вивчення історії свого роду і родоводу, який існує сьогодні в суспільстві, то ця книга, на жаль, видана надзвичайно мізерним тиражем 200 екземплярів, є незаперечна цінність для кожної сім’ї.

Можна, звичайно, зробити закид досліднику, що його праця буквальна, перенасичена іменами і датами, чимало її сторінок написано канцелярською мовою офіційних документів давно минулих часів. Та все це не мало ніякого значення для О. І. Припутня, як і не має ніякого значення для сучасного читача. Головне-це той потужний пласт фактичного матеріалу, який міцно лягає в підгрунтя нашого розуміння рідної історії і в основу нових праць майбутніх дослідників “гребінківської старовини”.

Сам Олексій Іванович вважав своїми найціннішими архівними знахідками рукопис вірша Є. П. Гребінки “До своїх хлопців”, віднайдений у 1987 р. у рукописному відділі бібліотеки імені Леніна в Москві, та рукопис праці лубенського історика-архівіста М. Астряба “Малоросійський Лубенський полк”, який після тривалих багаторічних пошуків було виявлено у 1988 році в Архіві Російської Академії Наук у Петербурзі.

Якби, окрім цих двох знахідок, Олексій Іванович більше нічого не розшукав і не опублікував, то й тоді б його ім'я, все одно, залишилося б у історії провідних вітчизняних дослідників-краєзнавців.

На жаль, нам не довелося особисто знати і спілкуватися з О. і. Припутнем, хоча з його публікаціями ми добре знайомі ще з 70-х років минулого століття, завдяки лубенському журналісту і краєзнавцю Б. С. Ванцаку. В своїх статтях і книгах ми також неодноразово зверталися до його робіт. Тож про те, якою людиною був “гребінківський одесит" чи “одеський гребінківець", певно, краще розкажуть люди, які його добре знали і постійно
співпрацювали з ним.

Ми ж, на завершення нашої міні-рецензії на творчий доробок краєзнавця, відзначимо лише одну, певно найхарактернішу рису його, як особистості - це безкорисливість. Він жив і працював за принципом: “Що сховав ти - те пропало, що віддав ти - те твоє”. Яскравим прикладом цього є його останній, щедрий дарунок землякам. За тиждень до смерті він безкоштовно подарував до бібліотеки і архіву Гребінки увесь свій особистий десятиліттями зібраний архів і бібліотеку, зробивши їх доступними для тих, хто йтиме далі по його шляху вивчення історії своєї “малої Батьківщини".

Земляки пошанували Олексія Івановича Припутня літературно-мистецькою премією імені Є. П. Гребінки. Ставши її першим лауреатом, він настільки високо підняв її авторитет, що наступним претендентом на цю відзнаку, яка, без перечень, має отримати статус обласної, доведеться добре “попотіти”, щоб стати в шеренгу її лауреатів, правофланговим якої навічно залишиться О. І. Припутень. Переконані, що пам’ять про нього в Гребінці буде пошанована і меморіальною дошкою, і перевиданням кращих його праць та спогадів сучасників про краєзнавця. Можливо, варто було б подумати і над тим, щоб присвоїти ім’я дослідника районній бібліотеці.

Що ж стосується нас, то ми, по-перше, докладемо усіх зусиль, щоб ім’я О. І. Припутня і його творчий доробок стали добре відомими і на Лубенщині, і на Полтавщині, і в Україні вцілому. Сподіваємося, що з допомогою української діаспори в Санкт-Петербурзі зуміємо здійснити заповітну мрію дослідника - видати працю М. І. Астряба "Малоросійський Лубенський полк”, а по-друге, можливо, і в рідних Лубнах віднайдемо меценатів і благодійників, здатних за словами Є. Чекаленка, “любити Україну не тільки до глибини свого серця, й й до глибини своєї кишені”, для перевидання творчого доробку дослідника.

Ігор КОЗЮРА, доктор наук з держуправління, професор Полтавського університету економіки і торгівлі.
Валерій КОЗЮРА, краєзнавець.
(газ. "Гребінчин край" 15 січня 2015 р.)






ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Негативні наслідки ходьби на підборах

/_pu/66/61136765.jpg

Свадьба в стиле Бохо: идеи создания боге...

/_pu/62/47163956.jpg

Як повернути нижній білизні білий вигляд...

/_pu/63/69381063.jpg

Список основних порад, які слід пам’ятат...

/_pu/62/96626579.jpg

Цього не вистачає малині навесні: чим пі...

/_pu/63/82559154.jpg

Обидва здорові, завагітніти не виходить:...

/_pu/64/43263517.jpg

Таємні бажання, які є у молодого чоловік...

/_pu/64/05811665.jpg

Найневдаліші сусіди для яблуні: що катег...

/_pu/62/20867803.jpg

Як пестити клітор, щоб досягти оргазму?

/_pu/66/26397502.jpg

Чому роман із набагато старшим чоловіком...

/_pu/64/92949791.jpg

Як обхитрувати колорадського жука та очи...

/_pu/62/33871535.jpg

На яку глибину садять гладіолуси: прикрі...

/_pu/63/06457677.jpg