|
14.03.2016 Настя Якименко: «Щоб не говорили мені лікарі, я для себе вирішила сама, що ходити буду» | |
 П’ять років тому Настя отримала тяжку травму й опинилася в інвалідному візку. Але попри всі свої страждання та постійну боротьбу із недугою, дівчина дарує людям радість, надихає тих, хто сам втратив надію одужати, виступає на сцені та вірить, що неодмінно зможе ходити.Насті Якименко було 19 років, коли вона пірнула в річку і зламала шию. За життя дівчини тоді боролися усім районом. Люди зібрали гроші, а медики відвернули непоправне. Настя зізнається, що така масштабна підтримка земляків у той важкий час дала їй не просто шанс на життя, а й безмежну силу духу, яку вона в собі раніше навіть не підозрювала. Після тривалого курсу реабілітації, Настя не припиняє займатися фізичними вправами. І не полишає співати. Твердить, що пісня краще за будьякі ліки. Уперше вона узяла мікрофон у руки, коли була ще п’ятирічною дівчинкою. Зізнається, що на сцені виросла. Її мама – пані Людмила, музикант за освітою, викладає гру на бандурі в Гребінківській музичній школі, яку по класу фортепіано та вокалу закінчила її донька. Дівчина має безліч нагород у різноманітних пісенних конкурсах, виступала навіть за кордоном. Після отриманої травми вирішила не полишати мрію вийти на велику сцену. Інвалідний візок – не вирок, доводить вона. Минулого року Настя Якименко здобула найвищу нагороду в престижному пісенному конкурсі Міжнародної корпорації «Зоряні мости». – Було трошки лячно, бо після травми я п’ять років співала лише вдома у караоке. Але виступати не відмовилася. Для конкурсу обрала пісню Святослава Вакарчука – «Не твоя війна», оскільки не можу стояти осторонь того, що зараз відбувається в нашій державі. Дуже довго потім вручали усім нагороди, а вже у самому кінці сказали, що я отримала гран-прі. Це була безмежна радість. Та перемога є для мене якимось початком зовсім іншого життя. Ще більше сповненого віри у себе. Сьогодні з Настею працює професійний звукорежисер, і дівчина має вже кілька студійних записів. А ще зізналася, що готує для земляків концерт вдячності. – Люди, яких я навіть не знаю, зробили так, щоб я сьогодні жила, тому навіть з поваги до них, я не маю права опускати руки. Я не можу якось матеріально віддячити усім тим, хто мені допоміг, тому я вирішила подякувати піснею. Хочу, аби й вони на моєму прикладі теж повірили в себе, трохи надихнулися і просто отримали гарний настій, сьогодні він потрібен нам усім. Попри не зовсім простий фізичний стан та не надто втішні прогнози лікарів, на особистому досвіді пізнавши ціну і силу слова, Настя допомагає іншим, таким, як вона. Комусь — порадою, а комусь — просто теплим словом. – На жаль, не всі наші медики уміють коректно спілкуватися з хворими. Звісно, я розумію, кожне людське горе, з яким їм доводиться мати справу, вони не можуть пропускати через власне серце, бо на всіх його не вистачить. Але принаймні підбирати слова хоч іноді варто. Бо дуже часто саме від тих слів і залежить подальша доля пацієнта. Щоб не казали мені лікарі, я для себе вирішила сама, що ходити буду. Я вірю в це, і все для цього роблю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 24-річна гребінчанка отримала Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі «Різдвяні зоряні мости» І так само прагну налаштувати всіх, хто опинився в інвалідному візку. Я часто буваю в Харківському інституті протезування, їжджу туди на реабілітацію, і зустрічаю там зараз багато бійців – молодих хлопців, котрі лишилися без кінцівок. Серед них є такі, хто на межі відчаю, ми спілкуємося, і я намагаюся їх підбадьорювати, бо не зважаючи ні на що, життя триває. І завжди є заради чого жити. «Поїхала на кастинг шоу «Х-фактор», пройшла відбір і сподобалась суддям. Але мені в очі сказали: «У тебе чудовий голос, тож лікуйся й приходь своїми ногами» Настя зізналася, що заради того, аби підтримати тих, хто втратив надію, дівчина готова навіть взяти участь у якомусь проекті. Свою ж власну наснагу вона знаходить у пісні, драматичних гуртках, у спілкуванні з людьми та зі своїми чотирилапими – доглядає за двома собаками, двома котами та кроликом. Дистанційно здобула вищу освіту та отримала диплом бакалавра. Каже, мріє продовжити навчання, але дуже хотіла би вчитися, як усі – ходити на заняття, спілкуватися з викладачами й студентами. Однак, наразі в нашій країні це нереально. – До травми, як і більшість людей, я не замислювалася над тим, як щодня живуть люди в інвалідних візках. Велика проблема в тому, що таких людей, як я, держава позбавляє самостійності. На сьогодні я не можу сама поїхати до магазину, до аптеки, на якийсь концерт чи навіть продовжити навчання, адже в нашій країні геть усе пристосовано винятково для тих, хто може ходити. Таких, як я, називають людьми з обмеженими можливостями, але обмежує нас саме держава. Навіть у великих містах ми не можемо повноцінно пересуватися без чиєїсь допомоги.  Стосовно ставлення суспільства теж не все однозначно. Лише тепер, коли війна почала забирати в людей кінцівки, про інвалідність заговорили в якомусь іншому світлі, почали підтримувати таких людей морально. Однак у цьому питанні треба іще багато працювати, треба сотні позитивних історій, аби світ знав, що інвалідність – не вирок. Зі свого власного досвіду розкажу, що будучи вже у інвалідному візку, поїхала на кастинг шоу «Х-фактор», пройшла відбір і сподобалась суддям. Але мені в очі сказали: «У тебе чудовий голос, тож лікуйся й приходь своїми ногами». Тобто наш шоу-бізнес досі відкриває двері на велику сцену винятково тим, хто може стояти на обох ногах. Дівчина зізнається, що моменти відчаю у неї бувають, та попри все вона не розчаровується, бо ж переконана, що сильних духом неможливо зламати фізично. – Коли я чую, як люди скаржаться на побутові проблеми, на якісь буденні негаразди, коли хтось пише, що його покинула кохана людина і більше, мовляв, не варто жити, коли хтось депресує та ковтає пігулки, замість того, аби вийти на вулицю і усміхнутися сонцю, я пробую пояснити таким людям, що найбільше щастя – це їхнє здоров’я. За буденністю, за клопотами й проблемами люди забувають, де насправді треба шукати щастя. А воно живе всередині кожного з нас. Варто лише прислухатись. Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 1 | |||||||||||
| |||||||||||
0
