розділ: ВИДАТНІ ЛЮДИ ГРЕБІНКІВЩИНИ

 

 

Микола Линовицький





Микола Линовицький

 нар. 1 січня 1957 року

Поет



Поет гострий, дотепний, оригінальний. Безмежно закоханий в рідну землю, має філософський погляд на світ. Життя — прогулянка по мінному полю.

І хоч скільки разів підривався, Та так боязно чекати останнього вибуху. Микола Линовицький народився 1 січня 1957 року в Гребінці в родині інтелігентів. Навчався в середній школі № З, потім вступив до Черкаського державного педагогічного інституту.

Саме тоді й відчув смак поетичного слова, відвідував літературну студію "Дніпро" при Спілці письменників. Тривалий час вірші вважав захопленням, читав рідним та друзям. Хоч більшість із них тогочасна цензура не пропускала до друку.

Пізніше Микола Линовицький друкувався в періодиці, в лі-тературно-краєзнавчому журналі "Добромисл".

Сьогодні вірші для нього не просто захоплення — поетичний рядок тамує біль, дає енергію життя, яке уявити без поезії вже неможливо.

Викладає словесність у Лазірківському ПТУ-46.


СЛОВО, МОВЛЕНЕ ТАЛАНОВИТО, ПО-НОВОМУ

М. Линовицький належить до тих поетів, які пишуть не поспіхом, мало, а ще менше друкуються. Написане в них відлежується, буває й шліфується, хоч народжується воно, як завжди справжня поезія, спонтанно, несподівано, без будь-якого насилля над собою, без нажиму. На суд читачеві виноситься краще з написаного.

Тому й запам'ятовується, скажемо, полтавцям добірки віршів М. Линовицького, вміщені в полтавських часописах, знаходять стежку до їхніх сердець.

Ця поезія не традиційна, не описова, без стандартних поетичних красивостей, не статична, вона динамічна, напружена, рядок її енергійний, насичений думною.

Тут усе перепущене через внутрішній світ ліричного героя. Автор чудово володіє підтекстом між рядками. Саме там оголений нерв ліричного героя.

Тому зовні здається, що автор говорить зовсім про інше, ніж насправді сказано у вірші.

Ось вірш «Перший сніг»:

Я прийду, як перший сніг приходить.
Не чекала?
Що ж тепер: стрічай!
Не дивуйся, що змінилася погода,
Більше від природи змін таких прохай.
Не люблю я затишку.
Без вітру я не мислю взагалі життя.
От і все, я дуже поспішаю.
Буде заметіль - прийду.
Стрічай.

Тут, здається, абсолютно ні до чого ї перший сніг, і заметіль, і зміна погоди. У вірші ж насправді зовсім про інше мовиться, але з допомогою і снігу, і вітру, і заметілі. Це і є один із елементів тієї гри, без якої не може бути мистецтва, поезії.

У внутрішній світ ліричного героя в циклі «Вікопомне» вривається відгомін війни, який доходить до нього, народженого вже далеко по війні, від старших за віком («Чогось засумував мій дід...»). Тут і перевтілення автора у «психологію» обеліска на могилі полеглого воїна, і в матір, що все чекає сина з війни, і в сина, який пише листа полеїлому батькові на війну («Лист на минулу війну»).

Здавалося б, про це вже так багато написано віршів, новел, етюдів, що сучасному поетові нічого й додати нового до цього. Микола Линовицький знайшов таки своє слово, свої емоції, свій письменницький біль, і в цих коротких віршах наша багатостраждальна українська земля затужила по-новому, гостро й щемливо. І в цьому також мистецька перемога поета з Полтавщини. Може, одна з основних.



Микола Линовицький "Прости Всевишній"
Мамі Євгенії Петрівні, сестрі Валентині
з вічною вдячністю присвячується.




Микола Линовицький "Через мінне поле"
Мамі Євгенії Петрівні
з вічною вдячністю присвячується.



Микола Линовицький "Код ментальності"
Світлій пам'яті батька
Павла Микитовича і брата Петра присвячується.



НАСТАВ ДУХОВНОГО КАЛІЦТВА ЧАС

Настав духовного каліцтва час.
А що ми іншого чекали?
То продавались, потім продавали Спочатку ми, а потім нас.
Ну а коли вже продалися в рабство на віки,
То зажили в своєму домі, наче приймаки.
І насміхались зайди-жебраки:
"Ви волоцюги, а не гречкосії,
Ви блазні "матушки-Росії",
Ви байстрюки бездомної повії
І славних козаків безпутнії сини.
Хіба немає вашої вини
Утому, що сплюндровано Вкраїну.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Із раю перетворено в руїну
Хіба не ви її вже вкотре продали?
Зі Сходу в Захід в найми повели.
 І живемо тепер не в рабстві й не на волі, Але обдурені і голі,

Ми хазяйнуєм на своєму — не своєму полі І роззираємося на світи, --Чи десь не йдуть нові свати? Бо ми не знаємо, куди у найми йти — Вперед, а чи назад, до світлої мети?

Лише прийдешнії розсудять - ас роки Манкурти ми, а чи мамлюки,
Чи пам'яті своєї жебраки.
А може, все-таки хоч трохи козаки?

І що б про нас не говорили і писали,
Я гордий тим, що їм часник і сало,
І втретє я воскресну через сім віків
В державі українців, а не хохлаків.

Євгенії Петрівні Линовицькій
— матері і вчителю

  *  *  *  *  *  *  *  *  *  * 

Я ПРИЙДУ

А я таки прийду --
Колись.
Коли забудеш ти про мене,
Коли заплута мудрий час
Свої незмінні веретена,
Зупинить нас
На півдороги,
І зникнуть, як хмарина в небі,
Житейсько-радісні тривоги.
Забуду я, що вже не той,
І ти -- не та -- тією станеш,
Через завісу довгих літ,
Мені ти в очі прямо глянеш
І не здивуєшся чомусь,
Що у моїх очах скорбота --
Її створила не робота,
А просто...
Деревньо-мудрий час.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ОСІНЬ

Нам осінь завжди приносить
І радість, і щастя - комусь,
А іншому -- смуток і тугу,
А, може, іще комусь
Вона принесе надію...
Мені ж вона віру дасть:
Любові чекатиму ревно,
Хоч втрачу з десяток "щасть"

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ФАТУМ

Життя, як вік --
За роком -- рік.
На лобі виріс новий ріг.
Кров з носа, як з берези сік.
Терплю!
За кроком -- крок.
Вже на плечі дурниць мішок —
Нервовий шок.
Терплю?!
Лице -- синець,
Душа -- свинець.
Урвавсь терпець.
Іду на герць.
На серці лопає рубець.
Невже кінець?

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ВСЕ БУДЕ В ПЕРШЕ

Це буДе вперше,
Якщо ти помреш.
Мене вже цим не здивувати.
Я звик щомиті помирати,
З надією воскреснути в наступну мить.
Це буде вперше,
Якщо ти воскреснеш.
Мені до цього не звикати.
Я вмію часто воскресати,
Бо мертвому не сила жить.
Все буде вперше... у наступну мить.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НІВРОКУ

Ми заховались в слові від брехні,
І слово те брехнею зветься,
В мільйонах душ воно озветься
І засія, як мухомор на пні.
Не думайте, що ми дурні.
Кохаємося ми в брехні.
Брехнею орем і брехнею сієм,
Інакше жити ми не вмієм
І сходи маємо рясні.
Тож не кажіть, що ми — дурні!
А що врожай зберем нівроку,
То сумнівів у нас нема.
Отож турбуєтесь дарма, —
Розумні ви, якщо поглянуть збоку!
Та ми живі іще, нівроку.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ІДУ ДО ТЕБЕ

Подивися.
Журавлі толочать небо,
Горобці гойдаються на гілці,
Оживає все. Так треба,
Щоб струмочки вигравали на сопілці

Посміхнися. Скоро прийде квітень.
І самотності розтане сніг,
Знову вродяться весняні квіти,
Я тобі їх покладу до ніг.

Не лякайся, Що весняні роси,
Не діждавшись літнього тепла,
Змиють твої юні коси,
І печаль торкнеться до чола.

Не журися. Літо на порозі.
Вже запахло липою в саду.
Ти стоїш самотня на дорозі.
Я до тебе з осені іду.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

БУДЕМО РАЗОМ

(триптих)

І.
І дід старенький, такий веселий,
І батько юний, такий... один.
Куди пішли ви? Куди поділися? Куди?

2.
І здогадався.
Давно було то - лихе таке.
Війна минула, Минуло горе -
Прийшла пора іти додому.
Сусід наш дома. І дядько дома.
А вас нема.

3
Прошу вас, татку,
І вас, дідусю,
Ідіть додому,
Я в те не вірю,
Що ви померли.
Бо прийде ранок -
Я вас зустріну і поведу.
Ми підем разом!
Ми разом підем в моє майбутнє,
Ми разом підем в щасливий день!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ЛИСТ НА МИНУЛУ ВІЙНУ

Він лист писав.
Він знав кому.
І радісно було йому,
Тому, що день тому
Він знав кому.
Він зараз пише.
Тихше!
Тільки пише,
Ще так ніколи не писав,
І в серці біль німий колише
Він добре знав!
Загинув батько...
Він писав.

МАМО...

Диптих
І

Загуби мене в снігах маленьким,
Щоб було моє життя легеньким,
Щоб наснилися далекі гори,
А за ними синє-синє море,
А за морем наш з тобою дім,
Всі сім'єю живемо ми в нім.
І всього у домі досхочу,
(Чим захочеш, тебе, рідна, пригощу).
Там нема лише твого борщу.
Бо тебе нема іще з роботи,
Ще не стукають у коридорі боти.
Та ти скоро вже повернешся зі школи,
Я не був у ній іще ніколи,
Бо боюся вітру і дощу,
Більше я тебе нікуди не пущу.
Мамо! Мені хочеться борщу!
Двері "рип" і ти вже на порозі:
Вся в снігу, у щасті і в морозі
Двері "рип", і я від щастя млію,
Я ходити добре ще не вмію,
Я іще гублюся у дорозі
Я ще сплю... іти іще не в змозі,
Розправляю крильця і лечу,
Через сон тихенько шепочу:
"Мамо! Мені хочеться борщу!" Пригортаюсь до гарячої щоки,
Просинаюсь -- та пройшли уже роки
І назад немає вороття,
Тільки сніг і стежка в небуття.

ІІ

Не губився я в снігах маленьким,
Не було моє життя легеньким,
І не снилось мені синє море,
Бачив я в житті і щастя й горе,
Не на горі будував свій дім,
Ми і зараз живемо у нім,
Не боюсь уже ні снігу, ні дощу,
Зайдеш в гості -- неодмінно пригощу Мискою гарячого борщу.

Мамо! Загуби мене в снігах маленьким, Щоб було моє життя легеньким...
Мамо...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ДО ТЕБЕ

Лиш очі хай горять,
А руки хай лежать, як мертві,
Нехай прядеться думка в голові.
Спочатку у тоненьку нитку,
А потім у канат товстий.
З каната того зробим сітку
І в ній заплутаєм думки,
Які народяться... пізніше.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

НАРОДИЛАСЬ...

Нова зірка спалахнула,
Це з'явилася людина
І на світу скло дихнула.
 Подивилася навколо,
Посміхнулась у минуле,
Мовчки, дякуючи Богу,
Повернулась у майбутнє.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Зустрічна просто, — невідома,
Зустрічна просто, -- а знайома,
Зустрічна просто, -- а цікава,
Зустрічна просто, — а лукава.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Годинник стука невблаганно —
І щодоби стрілки спадають,
І знов потому догори
Деруться вперто
І не без гордині.
Для чого? --
Впасти
І крихту віку в нас украсти?

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Дзвони дзвонять "дай" і "дам",
Дзвонять дзвони тут і там,
Дзвони дзвонять кожний день --
"Дзінь", "дзень". Новий день.
 Вийди, дівчино, до мене
І скажи: "Добрий день".
До криниці проведи,
Дай напитися води.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Я вже писав на землі,
Писав на піску,
На деревах писав,
Шкоди не бачив,
Злості не знав.
Написати б хоч слово
На небі синьому,
Було б це слово
Заповітом синові...

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Переживіть зиму свого життя.
Весну зустріньте із веслом в руках,
1 відштовхніться берега чужого,
Блакитні хвилі хай несуть на бурунах
Благенького човна...
Назад не повертайте!
Вперед, вперед...
Часу свого не гайте,
До рідних берегів пливіть.
Там голос матері болить.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПРОЗРІННЯ

Твоя хустина голуба --
Вітрило у полоні неба.
Наздоганяти його треба.
Щоб ми не загубилися оба.
Подібні перекотиполю,
Шукали кожен свою долю,
Світів багато перейшли,
Та не знайшли...
Вітрило щезло в натовпі безликому,
Ми розгубилися у світі цім великому,
І нам себе ніколи не знайти.
Бо я -- уже не Я, і ти -- не Ти.
 Тепер дісталися межі
І повземо... скрипучі від іржі,
І тіло, і душа покриті нею,
Бо живемо не правдою, а лжею.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

ПРОСТИ

Не зволікав,
Не зволікаю,
Іду за межі виднокраю,
Аби тебе там віднайти,
Не зволікаючи, сказати:
«Прости, Всевишній,
Ой, прости!
За злості вибухи,
За цвинтарні хрести,
За людяності спалені мости,
За ненароджених прости
За наші знівечені долі,
За дике прагнення до волі.
Усе нам, Господи,
Прости!
Бо, бачиться, нема нікого,
До кого б можна ще на «ти»
Прости нам, Господи, Прости!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

МІЙ СВІТ

Обізвався світ:
Чий ти? Свій чи не свій?
Щось сказати хотів,
Та не вмів.
Раптом "Стій!"
Стань у стрій.
Перший бій.
Думок рій.
Щось сказати хотів,
Та не встиг,
Впав на сніг,
Швидко встав.
Міцно став.
Вічно став.
Обеліском донині стою
І продовжую думку свою:
Чий ти, світе? Мій чи не мій? Мій!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Згадалось: юнка і юнак
Щасливо плещуться у Оржиці.
Ідилія? Коли б не так,
Війна вже стукає у вилиці,
І поцілунок у воді -
Останній штрих в портреті Вічності,
Але вони не знали ще тоді,
Що тільки Смерть спасе від пересічності.






ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Про що не здогадуються безтурботні госпо...

/_pu/64/48174810.jpg

По тазу з куща щоранку: чим обприскувати...

/_pu/63/27012633.jpg

5 продуктів, які допоможуть підбадьорити...

/_pu/63/92401352.jpg

Все буде в ягоді, якщо провернути саме ц...

/_pu/63/13542899.jpg

Які кущі та дерева варто посадити біля с...

/_pu/62/73212398.jpg

Чи варто брати насіння на розсаду з поку...

/_pu/63/10305103.jpg

Як дачники використовують харчову соду п...

/_pu/63/29661752.jpg

5 причин, чому в сучасному світі складно...

/_pu/63/88052829.jpg

Шлюб на межі розпаду: 3 ознаки, що чолов...

/_pu/62/75089409.jpg

Чому сохнуть кущі полуниці та що з цим р...

/_pu/63/17942739.jpg

Диво-підживлення для часнику розміром з ...

/_pu/64/54114811.jpg

Как ухаживать за орхидеями

/_pu/66/27919520.jpg