З нагоди Хрещення в Гребінці святили воду біля Храму Святого Георгія Побєдоносця

Сьогодні, 19 січня (6 січня по старому стилю), Гребінківські храми, як і вся Православна церква відмічає Хрещення Господнє.

Це велике свято називають також Богоявлением, оскільки при хрещенні Христа в Іордані світу явилася Пресвята Трійця: "Бог виголошував з небес про Сина, Син хрестився від святого предтечі Господня Іоанна, і Дух Святий зійшов на Сина у вигляді голуба".

Хрещення - одне з найбільш древніх християнських свят; про нього повідомляється ще у Опанаса Великого і Іоанна Златоуста.

В Українських селах євангельська оповідь про Хрещення передавалася частенько в досить спотвореному виді. Наприклад, селяни розповідали, як "ходила Пані Пречиста землею і світлом, на руках носила свого Сина Христа Ісуса", і по дорозі зустріла "Хрестителя-Івана", запропонувавши йому: "Нумо, Іван, кум мій, підемо ми на воду Ердана, охрестимо Христа, мого Сина"!.

Хреститель погодився; але коли він почав хрестити Ісуса, то страшно перелякався: "Збожеволів Ердан, вода студена, не хоче вода приймати в себе; а увесь ліс на траву потрапляв; а поглянь, кума, над собою: начетверо небо немов розламалося"!. Богоматір же на це відповідала: "А не бійся, Іван, кум мій, вода розуму не втрачала, вода, кум мій, забрала собі силу, бо від Христа вона освятиться; а ліс - він Христу вклонився; а небо - воно не зламалося, ангели небо розчинили - подивитися їм, як Христа ми хрестимо".

Після цього "хрестив святий Іван свого Ісуса-хрещеника : Іван Христа, а Христос - Ивана. Відтоді хрещення і настали: усе по милості великаго Бога, - та буде Він нам завжди в допомогу"!.

На Хрещення, запевняла народна чутка, сонце грає на сході, вітаючи свято і сповіщаючи про те, що Христос приніс у світ світло і радість.

У церковно-слов'янській традиції Хрещення вважалося святом, по своїй важливості аналогічним Різдву: на Різдво Господь явився у світ, але тільки на Хрещення він явив свою божественну суть. За біблейською легендою, Ісус Христос у віці 30 років хрестився у священній річці Іордан і при цьому "освятив єство вод"; так що головною подією Богоявления спрадавна було церковне освячення води ("Водокреща"), вироблюване зазвичай на річці, в спеціальній ополонці, яку називали "иордань".

Водосвяття вважалося особливо важливою урочистістю, до нього готувалися з самого світанку, а "іордань" і усі супутні споруди нерідко робили за декілька днів до урочистості. Наприклад, на Україні хлопці за тиждень до свята вирубували в льоду "хрест", обливали його буряковим квасом, а поруч ліпили з снігу "престол" і обставляли його свічками; перед престолом же зводили "царські ворота" з хвойних гілок.

На Русі молоді чоловіки готували "ердань" за день до свята, рідше - в самі "Водохреща": виклопотавши благословення у священика, вони йшли на річку, вирубували там ополонку ("чашу"), витісували в льоду хрест, додавали до нього свічники, сходи, голуба, напівкругле сяйво і, навколо усього цього, жолоб для протоки води в "чашу".

Біля "чаші" під час богослужіння вставали причт і особлива людина, яка в потрібний момент сильним ударом пробивав дно поглиблення; тоді вода фонтаном виривалася з річки і спрямовувалася в "сяйво", а коли "чаша" заповнювалася водою, на поверхню спливав довгий крижаний восьмикінечний хрест. Хорошою прикметою вважалося, якщо вода переповнювала "іордань": селяни вважали, що це обіцяє щедрий урожай, густі хліби.

На водосвяття зазвичай збиралися усі місцеві жителі, і після богослужіння кожен намагався зачерпнути освяченої води, попити і вмиватися нею - для здоров'я, краси, щастя, удачі і ін. Багато хто навіть купався, не дивлячись на холодну воду, роздягшись практично догола, оскільки вважалося, що це на увесь рік оберігає від хвороб, псування і всяких нещасть, очищає від гріхів, дарує бадьорість і удачу. Обов'язково стрибали в ополонку ті, хто виряджався на святках і надівав "харі", щоб очиститися, "змити личину біса".

Деякі замінювали купання обливанням водою; наприклад, так часто поступали жінки, "змиваючи гріхи".

Оскільки вода з іордани вважалася надзвичайно цілющою і священною, її зазвичай набирали в різні посудини і потім зберігали впродовж цілого року. Черпати її починали відразу ж, як тільки священик опускав у воду хрест; при цьому селяни вірили, що особою силою і святість має та вода, яку почерпнули "згори", через що після закінчення церемонії зазвичай починалася страшна тиснява.

Повернувшись з водосвятия, кожен хазяїн з усією своєю сім'єю відпивав декілька ковтків богоявленской води, а потім брав із-за ікони освячену вербу і кропив увесь будинок, дворові будівлі, людей, худоба і т.д, вважаючи, що це обереже господарство і усю сім'ю від бід і напастей, хвороб і ін. Таким чином ще і виганяли нечисту силу, бігаючу по землі на святках; у деяких місцях під час окроплення хазяїн навіть засуджував: "Геть, біс, з мого будинку, тут Бог живе"!.

Подекуди освячену воду додавали в корм худобі і у бочки з вином, а також вливали трохи в колодязі, щоб вода в них була свіжіша і щоб її не споганили нечисті духи.

Після закінчення символічного освячення вода зазвичай ставилася до образів, і впродовж року її застосовували як універсальний лікувальний засіб, для зняття псування і як оберіг від всяких злих сил. При цьому всюди вважалося, що освячена вода не псується з часом і залишається свіжіше, якщо тільки її не торкнеться "нечиста рука"; а якщо заморозити цю воду, то на льоду проступить зображення хреста.

Взагалі, святий в народі вважалася не лише вода з "іордани", але і всяка чиста проточна вода, оскільки вважалося, що усі джерела на Хрещення освячує сам Господь. Тому у багатьох місцях прийнято було уранці в день Богоявления, ще затемна, ходити за водою на річку, а потім умиватися нею для краси і здоров'я. Втім, в деяких місцях заборонялося брати воду до водосвятия, оскільки вважалося, що в цей час можна ненароком "зачерпнути біса".

У усіх слов'ян існувало повір'я про те, що багато нечистих духів, і особливо сезонні демони, мешкають у воді аж до Богоявления. Наприклад, в деяких місцях вірили, що на Хрещення з води вискакують куляши - маленькі чертенята різних кольорів ("чому не ходять по воду, щоб не зачерпнути куляша").

За іншими повір'ями, починаючи з Різдва з води виходять шуликуны - нечисті духи ростом з кулачок, всюдисущі і пустотливі; з рота у них виривається полум'я, вони мають кінські ноги і загострену голову, носять білі каптани загострені шапки. Живуть вони ватажками в покинутих будівлях, або в ополонках; у сутінках бігають по дорогах, товчуться на перехрестях і на льоду, заводять п'яних, крадуть неосвячену їжу, проказят до самого Хрещення, а потім йдуть під воду.

До Хрещення у воді живуть і біси, а після церковного освячення всяка нечиста сила в жаху біжить геть, оскільки свята вода палить їх, як вогнем.

Зазвичай вважалося, що вигнані з води біси переселяються на старі верби, в покинуті будівлі, а іноді і в людське житло, навіть вселяються в людей і худобу; тому селяни і "святили" усе господарство богоявленской водою, обкурювали житло, малювали над усіма входами до будинку хрести, перегороджує шлях злим силам.

Західні слов'яни освячували в костьолі крейду, сіль, часник і свічки, використовуючи їх надалі для захисту від злих духів; а в російських селах, виходячи "писати хрести", хазяїн брав з собою коровай хліба, жменю куті і свічу, тричі обходив будови і креслив хрести на дверях, примовляючи: "Не я хрещу, а Іван Креститель"!.

У болгар ритуальне окроплення і освячення житла робили особливі групи дівчат, а у західних слов'ян по будинках ходили священнослужителі, після уранішньої служби в костьолі благословляючі будинки (це називалося "Церковна коляда").

У українських і білоруських селах мужики після водосвятия стріляли з рушниць - "розстрілювали коляду", щоб відігнати від житла нечистих духів; а сільські хазяйки впродовж цілого тижня після свята уникали полоскати білизну в річці, де робили иордань, не лише з поваги до освяченої води, але і побоюючись, що за білизну вхопиться і вилізе з води нечиста сила, що рятується від життєдайного хреста.

Захистом від злих духів в якійсь мірі служили і вогнища, що розводяться по дворах. Втім, цей вогонь мав і інші функції: він символізував відродження сонця і світло, що осяяло світ при Хрещенні Христа. На Русі, ледве тільки починав бити дзвін заутрені, селяни запалювали в'язки соломи перед хатами, "щоб Ісус Христос, що хрестився в Иордане, міг обігрітися у вогню". Ще вважалося, що у таких вогнищ гріються душі предків, що покидають землю після закінчення святок.

У східних слов'ян до Хрещення починалася весільна пора, а тому до самого свята у багатьох місцях приурочували "дівочі оглядини", що відбувалися зазвичай в церкві під час літургії, або на міській площі під час народних гулянь, коли матері каталися з дочками на санях.

У російських селах "оглядини" відбувалися відразу після водосвятия: усі дівчата на выданье, наряджені в кращі сукні і без рукавиць (щоб видно було, чи не "мерзлякувата" наречена), вибудовувалися біля "іордани", а хлопці, нерідко у супроводі матерів, проходжувалися між ними і наглядали собі дружину.

По дню Богоявления селяни традиційно судили про майбутній урожай, погоді в році, що настає, і тому подібне. Наприклад, вважалося, що теплий день, хмарність, великий іній або мокрий сніг провіщають хороший урожай: "На Богоявление день теплий - хліб буде темний", "Колі на иордань підуть в туман - хліба буде багато", "Тепле Хрещення - густий хліб", "На Богоявление сніг пластівцями - до урожаю, ясно - до недороду", і так далі.

Заметіль і вітер на Богоявление провіщали також урожай грибів, горіхів і ягід; ясний же і морозний день вважали передвісником неврожаю.

По народному спостереженню, "коли в Хрещенні заметіль, то і на Паску заметіль". Якщо на Хрещення собаки багато гавкають - буде багато звіра і дичини, а якщо піднімаються сильні вихори - до хорошого роїння бджіл.