|
05.08.2015 Полювання на відьом по-українськи | |
 Сьогодні це виглядає повним мракобіссям, але знадобились століття, доки Просвітництво змусило згаснути багаття Святої Інквізиції. 240 років тому Катерина ІІ, яка листувалася з французьким філософом і просвітником Вольтером, також заборонила звершувати суди за підозри у чаклунстві.Та чи існували відьми насправді? «Вона намастить коров’ячим маслом волосся, розпустить його, сідає на віник, запряжений чорними кішками, або на плечі чужому чоловікові та літає і забавляється з чортами та іншими нечистими», – так описує «розваги» відьом закарпатський вчений-етнолог, професор Михайло Тиводар. Мимоволі думається, що Микола Гоголь зовсім не вигадав Панночку, яка «заїздила» чимало невинних хлопців, доки Хома Брут не вкоротив їй віку. Та й «незрівнянна Солоха», вочевидь, має цілком реального прототипа. Українська кара для відьом була значно м’якшою за європейську Перші згадки про суди та розправи над відьмами належать ще до часів Київської Русі, а вже у XVІXVIII ст. суди «про чари» були досить поширеним явищем. Але у 1775 р., за правління Катерини ІІ, суди над відьмами були заборонені. Класика української літератури – «Конотопська відьма» Григорія КвіткиОснов’яненка, назавжди закарбувала сумну іронію над цілком реальними переслідуваннями жінок і загибеллю невинних людей. Автор висміював людські забобони про віру в надприродне, розкривав справжні причини «полювання на відьом» і вражав наслідками (адже, щоб виявити справжню відьму, жителі Конотопа втопили багатьох жінок). Уже тоді розуміли, що суди над «відьмами» були радше способом звести рахунки з недругами чи наслідком відсутності елементарної освіти. Так, за підрахунками дослідниці К. Диси, 90% судових справ із відьомства – це суди між колегами, сусідами та родичами. Підозра на відьомство могла впасти на будь-кого: священика чи його дружину, знахарок, шинкарок тощо. У ті часи поняття «відьомства», «знахарства», «ворожбитства» були майже синонімічними. Нерідко якась знахарка могла лікувати односельців і сусідів, а потім стати жертвою позову зі звинуваченням у відьомстві. Попри сумнівність звинувачень, понад 300 років тому покарати могли суворо: стратити, побити різками (чи батогом), вигнати із села чи міста, накласти штраф або епітимію (духовне спокутування благочестивими вчинками). Нерідко покарання поєднувалися (побиття батогом із вигнанням або грошовим штрафом тощо). Цікаво, що у країнах Західної Європи покарання за відьомство було найважчим: багатьох звинувачених там просто спалювали. Та на українських землях, як правило, виносили, більш м’які вироки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пирятинщина: Національний природний парк «Пирятинський» Відомо про кілька судових справ про відьомство на території сучасної Полтавщини, що датуються XVIIXVIII ст. Так, у 1672 р., жителька Івахників (нині село Яхники поблизу Лохвиці – прим. авт.) намовила свою знайому вилікувати корову (рецепт непростий: розкласти по кутках хати сіль і сказати замовляння, а потім накопати спеціальних корінців і дати корові). Результат виявився невтішним і для корови, і для «відьми»: першу «роздуло», а «порадницю» за чародійство суд постановив відшмагати посторонками (шкіряні ремені, що є частиною кінської упряжі – прим. авт.) та оштрафувати. Вилікуватись або звести зі світу – за цим і шукали тих, хто «відає більше за інших» У 1675 році жителька тоді ще козацького містечка Лохвиця ЯцихаПоливейчиха дізналася, що їхня колишня служниця народила від її чоловіка сина. Зраджена дружина не могла повірити, що чоловік з власної волі ходив до коханки і вважала, що він не винен, що його навмисне приворожила звабниця. Коханка встигла розповісти всій Лохвиці від кого в неї дитина. Тому, щоб позбутися конкурентки та «закрити їй рота, щоб менше розповідала людям», Поливейчиха вирішила розібратися з неподобством за допомогою магії і звернулася до своєї знайомої Яцихи Ткачихи, до слова – хрещеної матері цього позашлюбного немовляти. Мати Ткачихи зналася на відьомських справах і мешкала в сусідньому селі, куди й поїхала Поливейчиха. «Відьма» зготувала для ображеної жінки спеціальне зілля. Справа закінчилася кримінальним судом. На слуханні ЯцихаПоливейчиха розповідала: «…Повела мене в сад над болотом, коло яблуні мене обернула тричі і сказала сидіти та тримати в руках ножа. А сама вона пішла на болото. Повернувшись через деякий час дала мені землі, частину якої я мала всипати чоловікові в чоботи, а іншу частину – в горілку, яку мала випити… коханка». Якщо з чоботами все вдалося, то горілкою важко отруїлися сестра і родичі коханки. Дружина зрадливого чоловіка переконувала суд, що не знала, яке призначення горілки – «добре чи зле». Покарання для горе-чаклунок було досить… м’яке: їх побили посторонками та вигнали з міста Зате в Лубнах у 1714 р. справа ледь не дійшла до страти. Місцеву жительку, котра зналася на травах, звинуватили у відьомстві. Під тортурами жінка «визнала» себе відьмою і здатність перетворюватися у птахів (сороку) або дим. Суд постановив стратити знахарку, але її врятував майбутній російський історик Василь Татіщєв, який опинився у місті проїздом. Він наполіг на детальному розслідуванні, довідавшись, що із жінки просто «вибили» зізнання. Суд переглянув справу і смертну кару замінили на епітимію. Один із останніх судових розглядів «про чари» на Полтавщині датується роком заборони судів «за чари». Тоді піддану полтавського Хрестовоздвиженського монастиря звинуватили у «ворожбитстві», а суд постановив її висікти та відправити до монастиря для накладення епітимії. Іноді, щоб потрапити під суд, «відьмі» не потрібно було і магією займатися. Наприклад, у 1688 р. знахарка із села Яцини (нині — Пирятинський район) Марія Андріїха, мала лікувати хвору жінку жителя с. Піски (нині Піски-Удайські Чорнухинського району). Однак замість лікування, вона просто обікрала свою пацієнтку. Заборона судити «відьом» у 1775 році не означала, що населення перестало вірити в магію, відьом, чортів та русалок. Етнограф В. Милорадович навіть на початку ХХ ст. зафіксував стійку віру у відьом на Лубенщині (у селах Хитці, Снітин, Піски, Литвяки, Тишки, Шеки). Дослідник навіть написав переказ, як одна «відьма» із Хитців навчила відьомству двох своїх односельчанок. Минули сотні років, ми стали інформаційною цивілізацією, але мабуть і досі хтось вірить у чаклунок, а подекуди прагне скористатись їх здібностями. Та чи ви впевнені, що це надприродна істота, а не звичайна шахрайка або просто загадкова українська жінка? gazeta-ptk.org.ua
Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|