НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА

 
Поиск:   


Село Майорщина, Гребінківський район
Полтавська область

   Сільські населені пункти

«ДЕРЕВНЯ МАЙОРЩИНА»

МАЙОРЩИНА розташована на берегах річки Сліпоріду (притока Сули), за 14 км від райцентру і залізничної станції Гребінка, за 10 км від залізничної станції Пирятин. 842 жителя (1990). Виникло у 2-й половині 18 століття. За переписом 1859 – власницьке, 30 дворів, 269 жителів.

Населення    886
Площа    4,107 км²
Густота населення    215,73 осіб/км²
Поштовий індекс    37420
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°11′57″ пн. ш. 32°24′01″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    118 м
Водойми    р. Сліпорід

Сліди поселення Майорщини тягнуться ще з початку XVIII ст. В матеріалах ревізії 1740 р. знаходимо запис: «В хуторе козака Андрея Проценка наемные - 2 чел. (пасечник й скотарь)».

В сповідальній відомості Петропавлівської церкви с. Короваїв (Преображенською церква стала з 1853 р.) за 1758 р. записано: «В хуторе Андрея Проценка посполитих 25 мужского пола й 22 женского пола».

В «Описах Київського намісництва 1781 - 1787 р.р.» записано, що в х. Проценківському осаула полкового Льва Гербаневського мешкало 17 душ. Гербаневські до 1787 р. ще не всю Проценківську маєтність закупили, про що свідчить «купчая крепость», 1799 р.: «Дворянка, жена умершого вахмистра Ивана Чепелевского Мария Максимовна продала майору Льву Трофимовичу Гербаневскому пахотную й сенокосную землю, доставшуюся от дяди мужа моего Андрея Проценка на правобережье Слепорода за 300 рублей».

Гербаневські прийшли із Польщі. Сини Івана Орди Гербаневського (до свого прізвища польські Гербаневські добавляли «Орда») Петро і Іван поступили на російську службу: Петро - в Пирятииську сотню, а Іван - осаулом охочекоморшого полку (охочекомонні полки комплектувались із добровільців). Онук Івана Івановича Гербаневського Лев Трохимович, осаул полковий, а згодом майор, заволодів хутором, який продовжувавсь називатись Проценківським.

А в «Описах Лівобережної України 1799-1801 р.р.», мабуть, вперше хутір був названий Майорщиною (в той час тут мешкало 53 душі чоловічої статі). Оскільки хутором (а потім з 1850 р. і «деревнею») незмінно володіли Гербаневські, то його називали Гербаневщиною.

За переписом населення 1859 р. (10-го народного перепису) в д. Майорщині мешкало 269 дуці. (127 душ,чоловічої, статі і 142 душі жіночої статі). Договір на викуп землі селяни заключали з поміщиками Гербаневськими: Любов'ю Іванівною, вдовою титугарного радника Льва Михайловича (онука Льва Трохимовича) та її сином Михайлом Львовичем.

Із 127 «ревізьких душ» мали право на надії 125 душ. Всього селянських дворів тут було 32 із яких тяглими (які мали коней або волів) були 12 господарств. До реформи селяни користувались 196,18 десятинами поміщицької землі (за яку щороку відробляли панщину), що становило в середньому 1,57 десятин на одну «ревізьку душу». Законом про викуп землі були встановлені розміри наділів землі (для викупу) на одну «ревізьку душу»: мінімальний - 0,916 десятин і максимальний - 2,75 десятин.

Не дивлячись на те, що існуючий до реформи наділ на одну «ревізьку душу» (1,57 десятин) був вище мінімального, поміщики згодились іще добавить селянам землі 102,9 десятин. Тепер селяни одержували під викуп 299,08 десятин землі (із них присадибної - 9,18 десятин), що становило 2,29 десятин на одну «ревізьку душу».

Майорщинські поміщики в різні часи утримували:
- 1849 р. - вівчарний завод на 1510 голів;
- 1910 р. - кінний завод на 53 кобили і 3-х жеребців;
- цегельний завод з кількістю робітників - 4;
- тут був паровий млин.
В 1915 р. в Майорщині налічувалося 5 вітряків (млинів). В 1911 р. Пирятинське земство відкрило тут прокатну станцію, де можна було взяти на прокат: культиватор, лущильники, сівалку, трієр, оприскувач для садів і інші знаряддя сільськогосподарського виробництва.

В 1884 р. тут мешкало селян 422 душі обох статей і дворян - 7 душ.

За переписом населення 1900 р. в д. Гербаневщині (Майорщині) значилось 600 душ обох статей; в 1910 р. - 776 душ (4 дворянських господарств, одне козацьке і 124 селянських господарств); в 1926 р. - 1150 душ; в 1939 р. - 1174 душі.

Син Леонтія Михайловича і Любові Іванівни статський радник Михайло Львович і його дружина Марія Дем'янівна (дівоче прізвище Родзянко) залишили своїм дітям значні земельні володіння.

Про Михайла Львовича Гербаневського згадував М. В. Стороженко в своїй праці «З мого життя»і якого він добре знав як гласного (депутата) Пирятинських земських зборів, а потім - як земського начальника (голови виконавчого органу Пирятинського повіту) і як хорошого господаря. «Закінчивши курс інституту шляхів, він (Михайло Львович) осів у своїй батьківщині, Майорщині.

Він щиро закохався у сільське господарство. Мавши до 2500 десятин, він його розвів у великому масштабі. Він один з перших у нашому повіті завів плодозміни, сіяв трави, мав гарний кінський завод, багато товару, скоту та свиней, великий зразковий город із садовиною та оранжереєю. Треба помітити, що, мавши у молодих літах добре здоров'я та фізичну міць, він був робітником на взірець по усім галузям господарства, то й показував іншим, як треба працювати, особливо, коли почали заводити сільськогосподарські машини.

Було чого в нього повчитися! Одначе був він і людина громадська - любив і сам приймати гостей, і до інших довідуватися, тільки не під жнива, бо тоді йому було не до гостей - працював, що й сорочка не висихала. (До речі, частина Майорщини в свій час була названа Михайлівкою не в його честь, а в честь його діда, теж Михайла Львовича).

Сімейство його складалося із трьох синів - Лева, Анатолія, Валерія та двох дочок - Ольги та Катерини. Лев, закінчивши курс Київського корпусу та послуживши якийсь час у стрілках, осів у Майорщині та щиро взявся за батьківське господарство аж до часу більшовицького режиму, коли він кинув Майорщину та й безвісти пропав. Анатолій збудував нову оселю у Лутайці під Городищем, оженився на дочці земського лікаря Ананія Павловича Лєбова, мав дітей та вмер молодим.

Валерій був військовий старшина, то його й було вбито на війні, проте тіло його знайшов брат Лев та й поховав на цвинтарі Городищенської церкви. Катерина вмерла дівкою, а Ольга вийшла заміж року 1920-го в Одесі за лікаря. І Лев і Анатолій були якийсь час гласними (депутатами).

В 1913 р. вони мали: Лев Михайлович - 737 десятин, Анатолій Михайлович - 735 десятин, Валерій Михайлович - 716 десятин, Ольга Михайлівна - 274 десятини (ця земля знаходилась не тільки в д. Майорщині: 504 десятини материнської землі знаходилось в д. Лутайці, і 494 десятини батькової матері - в м. Городищі).

Селяни ж д. Майорщини, яких в 1910 р. налічувалося 735 душ, мали всього 299 десятин землі. Ясно, що вони були невдоволені своїм становищем. Сестра жінки Євгена Аполлоновича Гребінки - Катерина Бондаренко, яка влітку 1905 р. разом з дітьми відпочивала в Убіжищі, 9 серпня писала своєму чоловікові: «У нас тут чуєш, що то там запалили хліб, то в другому місці, наприклад, кажуть люди, що у Гербаневських учора підпалили в один раз 15 скирт хліба і сіна, і усе враз. Дурні люди, бо хліб застрахований».

В 1900 р. в д. Майорщині відкрилась Покровська церква (дерев'яна), яка була приписана до Різдва Богородицької церкви м. Пирятина. Дерев’яна, на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею на честь Покрови Пресвятої Богородиці церква в с. Майорщина Пирятинського пов. (тепер Гребінківського р­ну) збудована 1901–1902.

Приписна до соборної Різдвяно-Богородицької церкви м. Пирятин. У 1902 володіла 33 дес. ружної землі. Діяла церковнопарафіяльна школа. 1912 парафіян привілейованих станів – 18, міщан – 11, козаків – 12, селян – 1905. Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942 у приміщенні кол. церкви. У повоєнний час була зареєстрована органами радянської влади. 1960 знята з державної реєстрації. У новітній час релігійна громада утв. як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 27.02.2002 за № 65. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Іоанн Сидорович Гиренко (1912), ієрей Василій Коліщак (2008); із псаломщиків: Степан Макарович Чижевський (1912); із церковних старост: селянин Тихон Кас’янович Панченко (1912), Микола Михайлович Дудка (2008).

В 1903 р. тут побудували шкільне приміщення і відкрили церковно-парафіяльну школу.




Покровська церква


В 1905-1906 р.р. вона була кращою церковно-парафіяльною школою в окрузі. Серед кращих учителів таких шкіл відзначались законоучитель цієї шкопи священик Іван Гиренко і учитель Іван Олійник.

В 1915 р. ця школа стала земською.

Радянську владу проголошено в січні 1918. У маєтку Горбаневського створено радгосп, 1925 – ТСОЗ, 1930 – колгоспи «Нове життя» та «Червоний прапор».

   За переписом 1923 року у селі Майорщина Пирятинського району Прилуцького округу проживало 1008 жителів. З 19.ІХ.1941-19.ІХ.1943 село було окуповано німецько-фашистськими військами. У селі – середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, Будинок культури (на 200 місць), бібліотека (13362 одиниці збірників).

   У селі встановлено в 1957 році надгробок на братській могилі радянських воїнів, які загинули під час визволення Майорщини у 1943, та пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим під час Великої Вітчизняної війни.

У Майорщині був розташований колгосп ім. XX Партз'їзду, який мав 2 408 га землі, в т. ч. 2293 га орної. Артіль вирощувала зернові й технічні культури, відгодовувла худобу.

В Майорщині були розташовані сортодільниця по виведенню нових сортів зернових культур та зооветдільниця, яка обслуговувала сусідні села.

Зараз Майорщина - одне з найбагатших сіл Гребінківського району. У ньому (єдиному в районі!) збережено господарство, яке є колективною власністю, - СТОВ «Прогрес». Село, незважаючи на економічні труднощі, процвітає, зводяться нові будинки, проведено газифікацію, у ньому живуть і працюють люди творчої наснаги.

У Майорщині зберегли і доглядають історичну спадщину, соснова алея, посаджена паном; залишки колишнього панського будинку,  розташований на території сучасної Майорщинської допоміжної школи-інтернат, вшановується пам'ять нащадків сім'ї Кравченка М.І., . Саме вони, працюючи  в пана, залишили прекрасні спогади, пов'язані з історією нашого села, якими ми скористалися у своєму дослідження.

СЕЛА МАЙОРЩИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Майорщинській сільській раді підпорядкованя села Майорщина і Сліпорід-Іванівка.

А був час коли в межах цих сіл було значно більше населених пунктів. Вони простягалися від самого верхів'я р.Сліпорід вниз по її течії в такій послідовності: хутір Пологівський (або Шосточчин), х.Березинщина, Сліпорід-Іванівка, х.Сліпорід І-й (або Карасівщина), х. Вакулівщина - до 1954 р. вони відносились до Сліпорід-Іванівської сільради.

Завершували цей ряд д. Майорщина і д. Михайлівка (або Горбаневщина). які були об'єднані в Майорщинську сільраду.

На топографічних картах середини 19 століття ці населені пункти містилися на лівобережжі р. Сліпороду за винятком Вакулівщини і Майорщини. які були показані на правобережжі.

  В давню старину майже всі хутори, які знаходилися на березі р. Сліпорід, носили назву «Сліпорід». а поряд з назвою його записувався власник з його чином і прізвищем. Пізніше деякі хутори одержали назву від прізвища власника (х. Вакулівщина. Березинщина. Карасівщина). або від чину володаря (х. Майорщина). Лише хутір Сліпорід 1 -й довго зберігав свою давню назву поряд з новою назвою «Карасівщина», а Сліпорід-Іванівка і дотепер зберігає цю давню назву з добавкою до неї імені одного із найдовших його володарів.

  До революції д. Михайлівка відносилась до Пирятинської волості, решта населених пунктів - до Городищинської волості. Всі вони відносились до Пирятинського повіту, після революції - до Пирятинського району, а з 8 грудня 1966р. - до Гребінківського району.  

З давніх-давен хутори Пологівський і Березинщина відносились до парафії Миколаївської церкви с. Кулажинець. Сліпорід-Іванівка, Карасівщина, Вакулівщина, Майорщина і Михайлівка відносились до парафії Преображенської церкви (до 1853р. вона називалась Петропавлівською) с. Короваїв, а з побудовою в с. Майорщині Покровської церкви (1900р.) частина населених пунктів перейшла до цієї парафії. Діти хуторів Березинщини, Пологівського, Карасівщини, Сліпорід-Іванівського навчалися (до революції) в школі хутора Березинщини, а діти хуторів Майорщини, Вакулівщини і Михайлівки - в церковноприходській школі Майорщини, яка потім стала земською. ОБ'ЄДНАННЯ ХУТОРІВ - СТВОРЕННЯ СІЛ

Об'єднання хуторів в села Майорщину і Сліпорід -Іванівку завершилось, мабуть, в 1938 році, році остаточної ліквідації хуторської системи. В переписі 1939 року ще були зазначені хутори, але насправді в той час вони були не хуторами, а "кутками".

 В 1923 році за населеними пунктами була закріплена земля: Майорщиною — 1108 дес., Михайлівкою -- 684 д., Сліпорід -Іванівкою — 662 дес., Пологівським -- 515 д., Карасівщиною -- (Сліпородом 1-м) — 357 д.. Вакулівщиною - 240.5 д.. Березівщиною - - 234 д. Але це були не остаточні дані: ще уточнювалися вони, проводилися землеустрійні роботи. Це було пов'язано з тим, що в зв'язку з утворенням Майорщинського бурякорадгоспу, якому з Майорщини було передано 506 д. землі, а Майорщині була компенсована втрата землі за рахунок сіл Короваїв і Лутайки— виникла плутанина.

Після революції були створені сільські ради: Майорщинська в складі Майорщини і Вакулівщини; Михайлівська в складі Михайлівки, х.х.Високого і Олександрівського; Сліпорід-Іванівська в складі Сліпорід-Іванівки, Пологівського, Березинщини і Карасівщини.

16 серпня 1925 року рішенням Прилуцького окружного виконкому було розформовано Михайлівську сільраду і змінено склад сільрад. В складі Майорщинської етапи: Майорщина і Михайлівка. А в складі Сліпорід-Іванівської сільради (з центром в Березинщині) були: Сліпорід-Іванівка Березинщина, Карасівщина, Пологівський і Вакулівщина.

 Відсутність поміщиків (власників хуторських маєтностей) і створення сільрад склали сприятливі умови для об'єднання хуторів в села Майорщину і Сліпорід-Іванівку. На території Майорщинської сільради були створені колгоспи: "Перемога", "Сталінської Конституції" і "Червоний Прапор". А на території Сліпорід-Іванівської сільради — колгоспи: Імені Дзержинського і 16-річчя Жовтня. Існування колгоспів прискорило стирання меж між хуторами. Таким чином, в результаті злиття хуторів, мабуть уже в середині 1930-х років збільшилися села Майорщина і Сліпорід-Іванівка.

Сліпорід-Іванівська сільрада існувала до 1954-58 р. р., коли була скорочена значна частина сільрад Полтавщини. Відтоді Сліпорід-Іванівка входить до складу Майорщинської сільради.

Значних збитків селам Майорщині і Сліпорід-Іванівці завдала війна 1941 -1945 р.р.

Людські втрати підтверджуються переписом населення 1959 року, за яким в Майорщині в той час налічувалося 1319 чоловік, а в Сліпорід-Іванівці — 1189 чоловік.

Не повернулися з війни:
село Майорщина - 100 душ,
Сліпорід-Іванівка - 102 душі.
В період німецької окупації із обох сіл вивезено на роботу до німеччини 171 душу. Розстріляно - 15 душ. За адміністративно-територіальним поділом до революції 1917 року всі хутори (за винятком хутора Михайлівка) відносились до складу Городищенської волості Пирятинського повіту. Хутір Михайлівка входив до складу Пирятинської волості.





ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Топ-3 продуктів для сну

/_pu/70/61734948.jpg

Ремонт под Ключ: Творческий Подход к Пре...

/_pu/70/28178354.jpg

Психологічні тригери алкогольної залежно...

/_pu/70/72241910.jpg

Льняное масло в индустрии красоты

/_pu/70/81978187.jpg

Як зменшити споживання палива та не нашк...

/_pu/70/71641371.jpg

Взуття Crocs: корисне чи шкідливе для ва...

/_pu/71/55359789.jpg

Найкращі спортивні онлайн-букмекерські к...

/_pu/71/79984501.jpg

Чи бувають у чоловіків множинні оргазми ...

/_pu/70/36689841.jpg

Як жінці правильно пережити розлучення: ...

/_pu/70/24276079.jpg

Диспареунія: що робити, якщо відчуваєтьс...

/_pu/70/06587070.jpg

Чорний, білий, синій, жовтий чи червоний...

/_pu/71/79759712.jpg

Чому ми засинаємо після сексу?

/_pu/70/72609186.jpg