Архів новин    Новини Гребінки    Новини Полтавщини    Новини району    Події    Суспільство    Освіта    Культура    Здоров'я    Спорт    Технології    Новини Полтавщини TV   

Полтавщина
12.06.2014
Полтавські добровольці: «У Росії нас називають карателями Коломойського»

Шістнадцять добровольців з Полтавщини нині – бійці батальйону добровольців «Дніпро-1»

Полтавські добровольці: «У Росії нас називають карателями Коломойського»

Шістнадцять добровольців з Полтавщини нині – бійці батальйону добровольців «Дніпро-1» при МВС України. Вчорашні майданівці стали правоохоронцями і замінили горезвісних спецпризначенців розформованого «Беркуту». Наші хлопці розповіли про свою службу, ситуацію на Сході України і мрії про мир.

Cпецбатальйон добровольців «Дніпро-1» у складі Міністерства внутрішніх справ України – один зі спецпідрозділів, сформованих у Дніпропетровську і підконтрольний тамтешньому губернатору, відомому олігарху Ігорю Коломойському. Його бійці беруть безпосередню участь у антитерористичній операції на Сході Україні, у зв’язку з чим російські ЗМІ останнім часом вибухають повідомленнями про «головорізів дяді Бені», або «карателів Коломойського» (як їх наполегливо називають пропагандисти держави-агресора), які нібито чинять звірства серед тамтешнього мирного населення. Загалом у різних спецпідрозділах, які підпорядковані СБУ і УМВС України, перебуває декілька сотень добровольців із Полтавщини.

Спеціалісти запевняють: там триває справжня війна нового типу. Такі війни не завжди мають класичний прояв «гарячих», прямих боїв, як ми собі уявляємо це зі спогадів очевидців Другої Світової чи війни в Афганістані. Це так звана «гібридна» війна, коли офіційно війська не вводяться, але держава, яка провокує конфлікт силами розвідувально-диверсійних підрозділів, засилає на чужу територію своїх бойовиків і найманців.

Масштаб і характер протистояння – як дві Чечні, в прямому і переносному сенсі. Донецька область удвічі більша за площею, ніж сумновідома кривавими війнами Чеченська республіка, де військові протистояння тривали десятиліттями.

Особливо ускладнює ситуацію присутність іноземних найманців, які зробили своєю професією провокування збройних конфліктів і вбивства людей. За останніми повідомленнями, так звані «кадировці», вихідці з Чечні, взагалі некеровані, влаштовують погроми і обстріли у містах просто заради розваги. Навіть самопроголошений мер Слов’янська Пономарьов заявив про це. Зараз його доля невідома – як мінімум, він утратив посаду.

Російські диверсанти, застосовуючи зброю та прикриваючись мирним населенням, займали державні установи і будівлі силових структур, роздавали зброю і допомагали місцевим сепаратистам у розхитуванні ситуації. Тепер у східному регіоні, окрім ворожих бойовиків, розгулюють озброєні бандити й мародери. У таких умовах деякі місцеві чиновники та правоохоронці… просто втекли і покинули населення, яке опинилося в руках криміналітету й терористів. Тому добровольці з різних куточків України стали до боротьби з грабунками, вбивствами і викраденнями людей.

«Дніпровці» допомагають Збройним силам України, відповідно до завдань АТО. Вони щодня чергують на блок-постах, охороняючи даішників від раптових збройних нападів і допомагають перевіряти увесь підозрілий автотранспорт. Везти можуть що завгодно – від зброї і наркотиків до викрадених людей. Днями блок-пости, особливо під Слов’янськом, терористи почали обстрілювати регулярно.

Під час наступальних операцій бійці спецбатальйону «прикривають» військових від атак, потім здійснюють бойову охорону і патрулювання контрольованої території, щоб нейтралізовувати мародерів, кримінальних елементів і терористів.

6 червня батальйон перевели на кордон з Росією – охороняти від непроханих гостей. Там зараз і перебувають наші земляки.

«Не грайтесь у партизанів! Допомогти Україні можна по-різному, не обов’язково на передовій»

27-річний полтавець Віктор Трофименко залишив свою активну громадсько-політичну діяльність, родину і одним із перших став добровольцем. Найбільшою несподіванкою після проходження підготовки став офіційний статус правоохоронця-спецпризначенця:

– Кожен з тих, хто перебуває тут, – переконані патріоти. Більшість відстояла Майдан. Ми можемо мати різні політичні погляди, але єдині у спільній меті – Україну треба захищати від того, що коїться на її території. Не можна, щоб професійні вбивці й терористи розгулювали нашою країною. Інспіровані Росією провокації і безлад треба припиняти, – переконаний Віктор. – Жоден із нас не має страху перед загрозами й не шкодує, що приїхав захищати Україну.

Щоправда, ми повірити не могли, що будемо міліціонерами. В голові не вкладалося: ще кілька місяців тому нас жорстоко били правоохоронці, а зараз ми займаємо їх місце і будемо служити разом із тими, хто багато років працював у спецпідрозділах «Беркут» чи «Омега». У декого з них ще залишилась форма з шевронами «беркутівців», які потім познімали.

Усі добровольці проходили обов’язковий для правоохоронців вишкіл і навчання – теорія, військовий інструктаж, тактика, стрільби, рукопашний бій тощо. Дисципліна сувора, військова. Кажуть, що з командиром роти дуже пощастило – його називають Іваничем, або «Батею». Уже 30 років він навчає й виховує міліціонерів. Суворий, але справедливий, не любить підлабузників і лицемірів. Якщо боєць скиглить, порушує дисципліну або не виконує наказів, командир одразу вводить санкції.

– Хто не витримував муштри, або не хотів розуміти, що тут порядок і дисципліна, вже залишили батальйон за розпорядженням командира. Це неприпустимо й ганебно, коли починають жалітися на необхідність навчатися, тренуватися, жити за режимом, бігати у повній викладці, – вважає Віктор. – Адаптація, насправді, проходить досить легко.

Нас ніхто одразу не кинув на усі військові випробування і не примушував до чогось. Спершу була така собі воля, потім напівволя, а тепер із нас виховали справжній підрозділ, який виконує накази і працює як належить. Хочу застерегти деякі гарячі голови, особливо юнаків, які не йдуть до лав добровольців чи Збройних сил України, а хочуть «погратися» в партизанів: не робіть цього!

Для того, щоб боротися з професійними найманцями, які мають військову підготовку і досвід, в тому числі вбивств, треба самим теж бути підготовленими. Інакше ви дуже швидко, на жаль, зустрінете свою смерть. Ваша самодіяльність тільки шкодить. Допомогти Україні можна по-різному, не обов’язково на передовій, а й працюючи волонтером, санітаром чи просто займаючись своєю корисною мирною справою.

Умови – терпимі, бракує лише спорядження

– Умови, в яких ми опинилися, досить терпимі, – продовжує Віктор. – Мешкаємо у дещо занедбаній будівлі – дуже нагадує наш Кадетський корпус, але тут є і світло, й вода (навіть теплий душ!). Маємо свою форму. Годують непогано – в казармі триразове харчування: дають м’ясо, овочі, салати, фрукти. Для виїздів видають сухий пайок на добу – м’ясні й рибні консерви, каву й чай, пачку цигарок, концентрати (вермішель або пюре швидкого приготування), яблука. А ще нас часто пригощають місцеві жителі – приносять і полуниці, й домашні пиріжки, і молоко, і сало. Хто ж їстиме «сухпай», коли тут така розкіш – домашня їжа? – сміється. – Населення по-різному до нас ставиться – багато людей пригощають, раді бачити, а є, звісно, й такі, що надивилися російського телебачення, де нас як тільки не називають. Неприязні погляди водіїв машин із георгіївськими стрічками – справа звична.

Ми всі автомобілі зупиняємо для перевірки, і не раз виявляли різноманітні порушення – від правил дорожнього руху до перевезення зброї. Все фіксуємо згідно з законом, далі інші міліціонери цим займаються. Ми не здійснюємо ніяких каральних операцій, взагалі не чіпаємо мирне населення і не збираємося цього робити! Була б політична воля і адекватне роз’яснення ситуації – все це закінчилося б за півтори тижні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Гребінківщині затримано автомобіль, який знаходився у розшуку

Іншому добровольцю з Полтави, Володимиру Шередезі, – 22 роки. Він навчається у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна. Як тільки з’явилась можливість стати добровольцем, одразу вирушив до батальйону.

– Рідним я нічого не сказав про свій від’їзд. Зателефонував батькам і повідомив про все, перебуваючи вже в розташуванні частини. Батька здивувало лише те, чому я так довго наважувався. Мама трохи понервувала, але через кілька днів теж прийняла моє рішення, а що їй лишалось робити! Тут ніхто не шкодує про свій вчинок – це нормально, коли ти рятуєш свою країну, яка опинилася у вкрай тяжкій ситуації, – говорить Володимир. – Умови тут цілком адекватні.

Бракує здебільшого особистого захисного й тактичного спорядження, цигарок, інколи мийних засобів, медикаментів. Тому закуповуємо все це самостійно, дякуючи добровільним пожертвам небайдужих полтавців, яким висловлюємо величезну подяку за кожну перераховану гривню! Нам із цим пощастило – більша половина роти родом із Донеччини, вони не мають таких «бонусів». І ми з ними ділимося всім, що маємо, вони наші товариші.

«Якщо хтось думає, що поняття війни й біженців – це все з якогось іншого світу, ви глибоко помиляєтесь»

– Кілька тижнів тому один із бійців із Донецька, побоюючись за життя рідних, привіз родину (дружину з двома синами) в розташування роти. Поки ми їх годували і поїли чаєм, донеччани розповіли, що люди в місті вже кілька днів не виходять на вулицю без вагомої причини, бо можна стати випадковою жертвою бандитів чи мародерів або потрапити в полон до терористів.

Якщо хтось думає, що поняття війни, терору і біженців – це все не про нас, а з якогось іншого світу, ви глибоко помиляєтесь, – каже Володимир. – Але над дечим навіть жартуємо. Іншому товаришу прийшла смс-ка від якоїсь турфірми із запрошенням… відпочити в Криму. Відповів, що скоро приїдемо відпочивати всією дивізією. Насправді тут нормальне здорове чоловіче середовище, ніякі ми не головорізи, і солдатських матерів, як пишуть російські ЗМІ, ми не розганяли. Коли повернуся додому – варіантів два.

Якщо в державних структурах після цієї війни нічого не зміниться, то одразу напишу рапорт про звільнення з лав МВС за власним бажанням. Якщо ж довгоочікувані зміни відбудуться, можливо, залишусь працювати в органах. Роботи для нашого брата тут вистачить.

Коли у ЗМІ з’явилося повідомлення про відправку батальйону «Дніпро-1» на кордон із Росією, Володимир ввечері відписався друзям: «А на набережну у Дніпропетровську я так і не сходив. На добраніч».

«Генеральські синки приїжджають під виглядом добровольців, щоб потім отримати статус учасника бойових дій, а разом із ним – квартири, пільги і решту «бонусів»

Саме у цій 5-й роті батальйону «Дніпро-1» служить і добре відомий не лише полтавцям харизматичний хлопець з оселедцем – Олександр Коба, 22-річний студент, громадський діяч, активіст полтавського Євромайдану, лідер руху «ЗЛАМ стереотипів». Він теж поїхав добровольцем – довелося залишити рідних і близьких, громадські справи і купу проектів, а також підготовку до захисту магістерської роботи.

Його товариші говорять, що на службі Олександр показує себе лише з найкращого боку: навчався старанно, вишкіл проходив гідно, з усіма знаходить спільну мову. Ті, хто його знає, були переконані, що лідеру за натурою буде важко стати підлеглим, але виявилося навпаки. З ним готові ходити і в чергування, і в розвідки, і в бій, якщо доведеться.

Про службу і ситуацію на Сході нам вдалося поспілкуватися з Сашком буквально перед бойовим виїздом батальйону на кордон із Російською Федерацією:

– Інколи настає час, коли треба відкладати усе і брати до рук зброю, щоб потім був час для мирних справ, бо може не залишитись нічого, – говорить Олександр. – Я б зробив порівняння: якщо на Майдані ми були вільним козацтвом, то зараз стали реєстровим. У нас панує атмосфера справжнього братства.

Але скільки я на службі спостерігав різного: професіоналізм, патріотизм і навіть безчестя. Професіоналізм – це коли колишні військові і «афганці» йдуть добровольцями, стають на захист України і навчають військової справи своїх недосвідчених побратимів. Патріотизм полягає в тому, що тут зібралися найкращі люди з усієї України, готові віддати життя заради кращого майбутнього у мирі й злагоді.

Вбивча халатність – це коли через неузгодженість дій чи прорахунків, стріляють у своїх хлопців з інших силових підрозділів. Але найгірше – це безчестя, коли генеральські синки приїжджають під виглядом добровольців, записуються, здобувають офіційний статус, щоб потім отримати статус учасника бойових дій, а разом з ним – квартири, пільги і решту «бонусів», і тут же їдуть… назад до Києва!

Я хочу звернутись до полтавців і взагалі до мешканців всіх українських міст, де, слава Богу, немає жодних пострілів і все спокійно. Пам’ятайте, що зараз мир здобувається дуже дорогою ціною – щодня гинуть люди, багато молодих хлопців. Якщо в Полтаві все тихо і не стріляють, це не означає, що за якихось 200-300 кілометрів не вбивають і не калічать. Живіть гідно, кожен день проживайте з користю і робіть усе, щоб наша Україна здобула омріяний мир і щасливе майбутнє!

Скільки наші хлопці там ще пробудуть – достеменно не знає ніхто. Кожен із них хоче повернутись додому, коли в Україні запанує мир. Найперше, що зроблять, – прийдуть до своїх матерів і заспокоять, що вони живі-здорові, що знову вдома і що те жахіття більше ніколи не повториться. А поки що під загрозою смерті вони несуть свою службу і вірять, що скоро все скінчиться.

Із захисниками спілкувалась Ольга ЦВІГУНЕНКО
Події та коментарі



Схожі матеріали:
   Категорія: Полтавщина | Переглядів: 1353
Теги: добровольці, Дніпро-1, карателі Коломойського, Полтавщина




Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:

НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ