Архів новин    Новини Гребінки    Новини Полтавщини    Новини району    Події    Суспільство    Освіта    Культура    Здоров'я    Спорт    Технології    Новини Полтавщини TV   

Суспільство
24.06.2013
Галина Попович з Полтавщини прославила село Овсюки на увесь Радянський Союз

У цій немолодій жінці, яка опирається на паличку, ще жевріє енергія господарки з великої літери

Галина Попович головувала в чотирьох селах

Вона нагороджена численними відзнаками колишнього СРСР. Завдяки їй у селі Овсюки на Гребінківщині з'явився газ, водогін, побудували дороги. А слава про це село гриміла на весь Радянський Союз. Овсюківці говорять про Галину Попович з великою повагою і вдячністю.

У цій немолодій жінці, яка опирається на паличку, ще жевріє енергія господарки з великої літери. Повсюди - лад. У дворі повно троянд, а в хаті буяють гігантські монстери та інша екзотика... Тридцять років Галина Миколаївна головувала в овсюківському колгоспі.

Звичайне нині село гриміло на весь Радянський Союз, тричі поспіль ставало переможцем всесоюзного соцзмагання. У середині 1980-х у сільському дитсадку було 120 дітей, а в місцевій школі - понад 200. «Нью-Овсюки» на заздрість усьому району розросталися, міцніли й молодшали.

Приборкання козаків

- Хіба тоді, у 1952 році, коли закінчила сім класів Майорщинської школи, думала, що керуватиму колгоспом! - усміхається жінка. - У нашій сім’ї було шестеро дітей. На моїх плечах лежала турбота за чотирма меншими братиками.

У 1956-му Галина Миколаївна вивчилася на агронома в Березоворудському аграрному технікумі на Пирятинщині й отримала направлення в Овсюки.

Тамтешній голова колгоспу був старий, утомлений. Подивився на тендітне дівча й не схотів її брати: «У нас козацьке село, мужики у тракторній бригаді здорові, ти з ними не справишся».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полтава має «сестер» в усьому світі

Незабаром дівчину через Майорщинську сільраду викликали в райком партії. І того ж дня її, як королеву, на престижному автомобілі «Побєда» доставили в Овсюки. Голова колгоспу був шокований. «Чого не взяв на роботу цю дитину? - запитав керівник райкому партії. - Не дивися, що мала, виліпиш із неї те, що хочеш».

- І почалося моє ходіння по муках, - згадує жінка. -Пішки всі поля обходила. Треба було все прощупати своїми пучками. Бригадир тракторної бригади Іван Шевченко навчив, як налаштовувати сівалку. «Дивися, доцю, - розчепірив долоню. - Між вказівним і великим пальцем повинно вміщатися 24 - 25 зернин. Ото, вважай, не буде земля пустувати».

Козаків-трактористів також згодом приборкала. Один із них, якого селяни називали Буржуякою, погано виорав поле. «Переробляйте!» - наполягала тендітна агрономша. А він як пожбурить у неї молотком. «У сантиметрі просвистів біля скроні. Ще трохи - і вбив би, - згадує. - Одначе переробив усе як треба». Галина Миколаївна потроху входила «в колію». І вже голова довіряв їй так, що й документи за нього підписувала. Хотів навіть за свого сина висватати.

Невгамовна будівниця

Галина Миколаївна працювала в Овсюках агрономом до 1974 року. За цей час у колгоспі кілька голів змінилося. Люди не витримали: «Ставте Галину й більше нікого не треба!». Жінка погодилася, не знаючи, що до колгоспу приєднують і сусідню Рудку. Про це змовчали, щоб не передумала. Згодом приєднали ще й Горби та Покровщину. Галина Миколаївна з жахом дізналася, що дістала «у спадок» 12 ферм...

- Спочатку так утомлювалася, що, прийшовши додому, падала на стілець і, сидячи, засинала, - розповідає жінка.

У Покровщині почали будувати відгодівельний комплекс на чотири тисячі голів. Будівництво було схоже на БАМ. Худобу збирали по всьому Радянському Союзу, купували в колгоспах і в приватних господарствах.

- М’ясо було такої якості, що й на Туреччину відправляли, - хвалиться здобутками жінка. - Дві тисячі голів щороку здавали. Пливли наші бики морями-океанами. Почалися віддяки. Нас нагороджували на найвищому рівні партія, комсомол, профспілки. Зараз грамоти повикидали, хоч вони й їсти не просили.

У селі щороку будували по 10 - 15 хат. Чийсь син іще служив у лавах армії, а йому вже будинок зводили. В Овсюках працювало шість будівельних бригад. А голова колгоспу ніг під собою не відчувала, щоб забезпечити їх будматеріалами, роботою. Адже в ті часи все треба було «вибивати». А коли трапилося чорнобильське лихо, то почали приймати ще й переселенців із радіоактивно забрудненої зони. У 1980-х - на початку 1990-х загалом побудували 121 хату, а також аптеку, дитсадок, контору. Й ошатну церкву.







- Церква - то вічна пам’ять, - каже Галина Миколаївна. - Я машину цегли на дитсадок, а машину - на церкву. Як відчувала, що все розвалять, а до церкви руки не дійдуть. І мене не стане, а вона стоятиме.

За керівництва Галини Попович в Овсюках - перших у районі - провели природний газ. З’явилися свій водогін, дороги з твердим покриттям. І знову ж таки все треба було вибивати, відвойовувати, переконувати.

- В одного начальника випрошувала щебінь на будівництво доріг, - згадує жінка.

- А він мене питає: «Що ти там будуєш, я тобі вже втретє щебінь даю?». Кажу: «Дорогу до кладовища». Десять нарядів на щебінь виписав і сказав категорично: «Більше не приїжджай!».

Зустріч Поповичів


Побувала Галина Попович і на четвертому з’їзді колгоспників у Москві, була делегатом XXV з’їзду КПРС у Москві у 1976 році.

Після дня засідання на з’їзді ми перевзувалися в роздягальні з ткалею із Лубенського району Шурою Єжовою. Вона мене гукнула: «Поповичко, ти вже?». Поруч роздягалися космонавти Павло Попович, Валерій Кубасов, Олексій Слисеєв та вчений у галузі космонавтики Леонід Шкадов. Павло Романович не витримав: «А хто це тут Попович?». Тихенько відповідаю: «Я». А Шкадов: «Что, землячку встретил? Ваш полтавский акцент сразу слншно».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 90% женщин летом сильно комплексуют

Призначили нам вечірню зустріч у ресторані на 21-му поверсі готелю «Росія», де ми жили. Я відразу своїх організувала. А Черкаси, Вінниця та Суми також почули й підтягнулися за нами. Шкадов зайшов у ресторан із «оберемком» шампанського, Попович - з батареєю коньяку, Слисеєв ситро приніс. Їм дружно зааплодували. Космонавти сіли до нашого столу. Ми теж скинулися грошима, замовили наїдки. І тут понеслося. Пили то за космонавтів, то за хліборобів. Попович затягнув «Ой посіяла огірочки...», я почала підспівувати. Згодом постягували столи і зібрали всіх в одну хор-компанію Оркестр грав, а ми співали до сходу сонця.

Зранку всі делегати з’їзду вже знали, що відбулася зустріч Поповичів. І до генсека Леоніда Брежнєва добігла чутка. А о восьмій треба було вже сидіти в залі засідань Брежнєв каже Поповичу: «А. покажи ж свою землячку!».

- Попович обійняв мене притулив до себе, - каже Галина Миколаївна. -    я з-під його руки визираю. А Брежнєв: «Іч, що він робить І я б не проти».

Можна і в президенти!

За роки копіткої праці Галина Попович нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть», отримала звання «Заслужений працівник сільського господарства». Почесних та похвальних грамот і не перелічити.

Та досі їй болять наслідкі руйнації, що сталася за останні 20 років.

- Комплекс у Покровщин розвалили. Я не можу туди і заїхати, - бідкається жінка - Там чистота була, троянди цвіли, працівниці ходили в білих халатах.

В Овсюках за її головування, з’явилася потужна художн самодіяльність. У село запрошували артистів із Києва, та й самі овсюківці часто виїжджали з концертами. У село отримували найбільше в районі туристичних путівок за кордон, у санаторії та будинки відпочинку.

динки відпочинку. Ними нагороджували простих людей - свинарок, доярок, трактористів. За рахунок колгоспу щороку більше десятка чоловік училися у вишах... Вона сама ніколи не цуралася роботи, і всі працювали. Навіть бабусь забирали в поле від самих дворів. У селі з усмішкою згадують переполох, як одна бабуся переплутала двір: «Дітоньки, куди ви мене привезли? Це не моя хата. Ой це в мене вже той, як його - стє-клорєз» (склероз).

В Овсюки приїжджали німці, болгари, численні делегації з усього Союзу. Усім був потрібен досвід Галини Попович. 16 років вона була депутатом облради, незважаючи на те що перебрала дозволений термін на цілих шість років!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Отдых у моря. Влияние моря на организм человека

Завдяки потенціалу тих часів село ще й сьогодні тримається.

2004 року Галину Попович змусили полишити посаду. За рік до цього почали на неї компромат збирати.

- Я ніде не була замішана, у махінації не влазила, - каже жінка. - Моталася, як могла. Щоб домовитися за ті ж будматеріали, торби возила - шматок м’яса, сала. Але не гроші! Почали шукати компромат і виявили, що не заплачено 32 тисячі фіксованого податку. А 2003 року виникли форс-мажорні обставини - озимину пересівали, бо вимерзла.

Та попри це на мене ще й кримінальну справу відкрили. 11 разів на допиті у прокурора була, три суди пройшла. У суді в Пирятині жінка-суддя зачитала вирок про зняття всіх обвинувачень і сказала: «А тепер, Галино Миколаївно, хоч у президенти йдіть. Не заслужили ви, щоб вас так смикали». Змусили мене марно пектися душею. Я вірю, що прийде кінець оцьому безладу, руйнації. Бо не буде від них нікому ні добра, ні щастя!

Події та коментарі


Схожі матеріали:
   Категорія: Суспільство | Переглядів: 1834
Теги: Полтавщина, Гребінківський, Радянський Союз, Овсюки, Галина Попович




Всього коментарів: 1

0
1 Мнение   (24.06.2013)
Люди со всего мира берут пример с женщин Полтавщины. Их трудовые подвиги, порядочность, чесность-стали символами воспитания не только бывшего СССР, а и всех континентов.

Имя *:
Email:
Усі смайли
Код *:

НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ